— Відчепись! Я ж тобі нічого не обіцяв! І взагалі, звідки ця дитина — мені невідомо.
Може, й не моя? Тож іди собі, куди знаєш, а я поїду далі! — так казав у відрядженні Віталій розпачливій Ярославі. А вона стояла, не вірячи ні вухам, ні очам. Невже це той самий Віталій, що зізнавався їй у коханні, носив на руках? Невже це Віталичок, який називав її Ясінкою і обіцяв золоті гори? Перед нею був збентежений, а через це й злий, чужісінький чоловік… Поплакала Ясінка тижняк, махнула Віталичкові наостанок рукою, і через свій вік — тридцять п’ять років, свою зовнішню непоказність, а отже, малі шанси на жіноче щастя, вирішила народжувати…
Народила Яся в призначений термін голосну дівчинку. Назвали Катрусю. Дівчинка роспокайлива, без проблем, не завдавала матері клопоту. Наче знала: кричи не кричи, але нічого не досягнеш… Яся ставилася до дочки непогано, але справжньої материнської любові в ній не було — годувала, одягала, іграшки купувала. Але зайвий раз обійняти, приголубити, погуляти — ні. Такого не траплялося. Маленька Катруся часто тягнула рученята до матері, але та відверталася. То зайнята, то справи, то втомилася, то голова болить. Інстинкт, мабуть, так і не прокинувся…
Коли Катрусі виповнилося сім років, сталося диво — Яся познайомилася з чоловіком. Мало того, привела його додому! Увесь хутір тільки й говорив про це. Оце так Яська — легковажна жінка! Чоловік ненадійний, незвідси, постійної роботи нема, живе невідомо де! Може, взагалі шахрай… Отаке діється! Яся працювала в місцевому кооперативі, а він розвантажував машини з товаром. На цій спільній роботі у них і закрутився роман. Незабаром Яся запросила нового нареченого жити до себе. Сусіди осуджували — привела в дім невідомо кого! Про донечку б подумала, пліткували люди. До того ж мовчун, слова з нього не витягнеш. Значить, щось приховує. Та Яся нікого не слухала. Ніби розуміла — це її останній шанс знайти жіноче щастя…
Та незабаром думка сусідів про цього мовчазного чоловіка змінилася. Будинок Ярослави без чоловічих рук занепадав і потребував ремонту. Олег — так звали чоловіка — спочатку підправив ганок, потім полатав дах, підняв завалився тин. Кожного дня він щось полагодив, і дім на очах перетворювався. Побачивши, що в чоловіка руки золоті, люди почали звертатися по допомогу, а він відповідав:
— Якщо ти зовсім старий або бідний — допоможу безкоштовно. А якщо ні — плати грошима або продуктами.
З одних брав гроші, з інших — консервами, м’ясом, яйцями, молоком. У Ясі був город, але худоби не було — як без чоловіка? Тому раніше вона рідко балКатруся мало коли ласунювала свіжим молочком чи сметанкою, а тепер у холодильнику з’явились і домашні вершки, і масло, і сир — Олег показав, що справжнє щастя не в словах, а в ділах.
