Усунення нахабної своячки
Я поставила на місце запальну сестру мого чоловіка.
Мама сказала, що ресторан уже підтверджено, промовила Катерина легковажно, ігноруючи напругу в голосі Софії. А щодо грошей. Ви з Андрієм усе перерахували?
Софія на мить змовкла, шукаючи слова, але Катерина продовжила:
Це ж невелика сума, чесно, я навіть думала долучити свої, але з моїми витратами Це ж для мами, ти ж розумієш.
Почекай, нарешті перебила її Софія, намагаючись стримувати себе. Ми ж нічого такого не домовлялися. Андрій мені нічого не казав.
Ой, ти ж знаєш, як він усе забуває, Катерина усміхнулася, ніж то це було найзвичайніше. Я сказала, що вам треба буде десь сорок тисяч гривень. Це ж розумна сума для такої нагоди, так?
Слова звучали так, наче рішення вже прийнято, а будь-які заперечення безглузді. Софія стиснула телефон, відчуваючи, як роздратування росте.
Сорок тисяч? повторила вона повільно, ледь не шепотом.
Так, я навіть змогла знижку домовитися! Там і тістечка, і обслуга, сама побачиш. Мама буде в захваті. Коротше, не переймайся, я вже внесла завдаток. Андрій сказав, що ви перерахуєте решту.
Катерина поклала слухавку, не чекаючи відповіді.
Софія сиділа, дивилася на телефон. У горлі стояв ком, а в голові крутилася одна думка: «Знову ця одностороння гра».
***
Вечір у кухні був напруженим. Андрій відкрив холодильник, дістав пляшку пива і, не дивлячись на Софію, пробурмотів:
Катерина сказала, що ти проти того, щоб давати гроші на ресторан.
Софія завмерла.
Проти? Саме так вона сказала? Вона підвелася зі стільця, намагаючись стриматись. Я хоч раз відповіла відмовою? Я нічого не знала, доки вона не подзвонила і не поставила мене перед фактом.
Андрій обернувся, нахмурившись.
Ну і що? Вона ж робить не для себе. Мама не часто святкує дні народження.
І це нормально, що вона робить це за наші кошти? Сорок тисяч, Андрію! Софія ледве стримувала крик. Сорок тисяч гривень! Це ж нормально?
Андрій знизав плечима, відвівши погляд.
Ну це ж для мами. Що ти хочеш? Катерина все організувала.
Софія проворчала:
Звісно, вона чудово попрацювала. Але легко ж, коли це гроші інших. А ти, Андрію, взагалі розумієш, чому просто мовчки погодився? Ми це обговорювали? Ні. Вона просто вирішила, а ти кивнув.
Годі, Андрій махнув рукою, беручи склянку. Вона ж просто намагається якнайкраще.
Для кого? Для нас? Для мами? Чи для самої себе? Софія різко підвищила голос, але одразу знизила його, щоб не розбудити сина. Андрію, я вже не витримую. Для неї завжди: «Дайте, перерахуйте, заплатіть». А потім вона зникає, ніби так і треба.
Він мовчав, дивлячись у склянку.
Що ти хочеш, щоб я зробив? Вона ж така. Поговори з нею, якщо хочеш.
Вже говорила, різко відповіла Софія. І знаєш, що вона мені сказала? Що це наш обовязок.
І чого ти чекала? Вона ж сама все це організовує. Може, в неї життя складніше, ніж у нас.
Вона організовує?! Софія вибухнула. Андрію, вона користується всіма навколо. А ти її ще й підтримуєш!
Розмова зайшла в глухий кут. Андрій знизав плечима, пробурмотів щось невиразне і вийшов, залишивши Софію наодинці з її думками.
***
Наступного ранку почався з несподіваного дзвінка. Софія відповіла без ентузіазму.
Привіт, Софійко! Ти не зайнята? Катерина звучала незвично бадьоро.
Слухаю, сухо відповіла Софія, готуючись до нової вимоги.
Слухай, мені потрібна допомога. Я почала невеликий проект із сусідкою, інтернет-магазин, ти ж знаєш, як зараз можливості. Коротше, треба щось оплатити, а в мене зараз нічого немає. Я подумала, що ти могла б позичити мені картку. Це тимчасово, на кілька днів.
Софія на мить завмерла, намагаючись усвідомити почуте.
Катерино, її голос став твердим, ти серйозно? Мою карту?
Так! Чому ні? Ти ж знаєш, я обережна. Я подбаю, поверну все, нічого зайвого не витрачу.
Ні. Навіть не будемо це обговорювати.
З того боку прокотилася важка тиша.
Я не розумію, голос Катерини втратив впевненість. Це ж просто карта. Чому ти відмовляєш?
Катерино, тому що мій спокій дорожчий. І моя карта теж.
Софійко, ти мені не довіряєш? Катерина звучала ображено, але це було схоже на новий маневр. Ми ж родина.
Софія втрималася від більш гострих слів.
Катерино, на цьому все. У мене справи.
Вона завершила дзвінок, відчуваючи і полегшення, і гнів. Катерина переступила всі межі.
Коли Андрій повернувся з роботи, Софія вже знала, що розмова буде складною.
Андрію, почала вона спокійно, твоя сестра знову дзвонила.
Він роззувався, не поспіВін важко зітхнув і, не піднімаючи очей, промовив: Знову про гроші? а Софія, відчуваючи, як остання краплина терпіння переповнює чашу, тихо відповіла: Так, але цього разу я сказала їй «ні» раз і назавжди.
