Відправили в пансіонат
Не заводь знову цю розмову, Оленко, й не вздумай більше такого казати! Ганна Миколаївна вперлася ложкою в підлогу й рішуче відсунула від себе миску з вівсянкою. Це ти мене в якийсь дім престарілих відправити задумала?
Щоб кололи невідомо чим і подушкою зверху прикривали, аби не кричала?
Не чекай!
Оленка глибоко зітхнула і намагалася не дивитись на бабусині тремтячі руки.
Бабусю, ну який дім престарілих? Це приватний пансіонат. Біля лісу. Там медсестри цілодобово чергують, великий телевізор
А тут ти сама майже весь день, поки тато на роботі.
Знаємо ми це ваше спілкування, хрипіла бабця, вмощуючись зручніше на подушках. Настанова одна: обдурять, до нитки роздягнуть, квартиру заберуть, а мене в канаву.
Петру передай живою з хати не вийду! Хай сам доглядає. Він син чи хто?
Я ж його виростила, ночей не спала, коли він від скарлатини страждав. Його черга!
Тато вже другу роботу взяв, щоб за твої ліки платити! Йому п’ятдесят три, тиск скаче, три роки в кіно не був, не те що у відпустці!
Нічого, відрізала Ганна Миколаївна й стисла губи. Молодий ще, витягне.
А ти не втручайся, курка яйце не вчить. Іди вже, витри ту кашу. Завели тут свинарник!
Оленка вийшла в коридор і роздратовано видихнула. Ну як з нею взагалі розмовляти?!
Батько прийшов додому о сьомій вечора. Не став одразу знімати черевики, сів у передпокої на пуф і пару хвилин мовчки дивився в одну точку.
Тату, як ти? Оленка підбігла, прихопивши важкий пакет з продуктами.
Все нормально, Олено. На складі завал, річний звіт скоро Як бабуся?
Як завжди. Скандал був, через пансіонат. Каже, що ми її живцем з’їсти хочемо.
Татку, так не можна. Я рахувала рахунки нам на продукти залишилось три тисячі гривень.
А мені ще за гуртожиток платити, і книжки потрібні.
Розберемося, Петро важко підвівся, стягнув черевики. Я підробіток взяв. Нічні зміни, охоронцем, через день.
Ти ж геть з глузду з’їхав! А коли ж ти спати збираєшся? Ти десь падатимеш з ніг!
Петро нічого не відповів. Пішов на кухню, набрав у каструлю води й поставив на плиту.
Вона їла?
Половину вилила на ліжко, я перестелила.
Добре. Іди займайся, тобі ж сесія на носі. Я сам покормлю і помию.
Оленка дивилася на батька, який шкутильгаючи йшов до кімнати мами. Їй боляче було бачити, як з веселого, колись бравого чоловіка він поволі ставав тінню.
Гумор щез, інтерес до життя пропав.
***
Минув тиждень, стало ще гірше тато прийшов пізніше зазвичайного й ледве тримався на ногах. Оленка одразу заметушилася.
Тату? Тобі погано?
Все добре, Олено. В метро задихнувся тісно, жарко.
Присядь. Давай тиск поміряю.
Тонометр показав 180 на 110. Оленка без слів протягла таблетки.
Завтра вдома лишайся, лікаря викличемо.
Не можна, поморщився тато. Завтра перевірка. Як мене не буде премію зріжуть. А нам податок на мамину квартиру підняли.
Продай ту квартиру, татку! Оленка заговорила пошепки, щоб бабуся не чула. Продай її однокімнатку під Києвом.
Шістсот тисяч гривень це ж зараз для нас величезні гроші. Розрахуємось з боргами, візьмемо гарну доглядальницю.
Батько зітхнув:
Мама згоди не дає…
Вона там вже п’ять років не була! Нащо їй та квартира, якщо вона лежача?
Він не встиг відповісти за стіною гепнуло.
Ганна Миколаївна тарабанила чашкою об тумбочку, вимагала уваги.
Петрику! Сюди швидко! З ким це ти там шепочешся? Знову мене обговорюєте? долинав її вереск.
Петро випив таблетку, яку подала дочка, сховав зітхання і рушив у кімнату.
***
Ще шість років тому у тата була жінка. Людмила, добра й спокійна, заходила з пирогами, вони навіть планували поїхати на вихідні в Карпати.
Все скінчилося, коли бабуся злягла. Люда хотіла допомогти, але бабця влаштувала їй таке пекло, що жінка не витримала.
Прийшла на все готове? Мого синочка обібрати надумала! горланила бабуся так, що сусіди боялися дзвонити у двері. Імітувала серцевий напад щоразу, як Петро хотів піти на побачення. Гоніть її!
Врешті Людмила пішла, а батько навіть не намагався повернути.
Домашній задзвонив, коли Оленка робила конспекти до екзамену. Тата ще не було.
Алло?
Це Петро Миколайович? чоловічий голос.
Ні, я його донька. Щось трапилось?
Дівчино, це з відділу кадрів. Ваш тато сьогодні на нараді знепритомнів. Викликали швидку, повезли до міської лікарні. Запишіть адресу
Оленка нашкрябала адресу прямо на обкладинці зошита. Не встигла покласти слухавку, як бабуся гукнула з кімнати:
Оленко! Хто дзвонив? Де Петро? Хай чаю принесе, пити хочу!
Оленка зайшла в кімнату. Бабуся лежала, оточена подушками, незадоволено хмурячись.
Тато в лікарні, коротко сказала дівчина.
Як у лікарні? Ганна Миколаївна завмерла, а тоді видихнула: Ну звісно, це мене довели! Вчора на мене кричав ось йому розплата!
Зовсім мене не жалієте. Хто годуватиме тепер? Ставай чайник!
Оленка мовчки пішла.
***
Три дні Оленка розривалася між лікарнею й домом.
У батька гіпертонічний криз від виснаження й стресу.
Лікарі наказали навіть не вставати.
Олено, як мама? перше, що спитав, коли вона прийшла.
Все нормально, тату. Сусідка допомагає. Ти про себе подбай. Лежати треба мінімум два тижні.
Які там два тижні… Мене ж звільнять… Гроші…
Спи, вона вклала його й прикрила ковдрою. Я все вирішу. Обіцяю.
На четвертий день, тільки-но повернулась додому, бабуся зустріла градом звинувачень.
Де ти тиняєшся? Я вся брудна лежу, Петько у лікарні розважається, а я тут тлію!
Оленка зжала кулаки і нарочито спокійно сказала:
Слухай уважно, бабусю. Тато в дуже важкому стані. Якщо ще раз переживе так може залишитись паралізований.
Не вигадуй! фиркнула стара. Міцний він. У мого батька вдрався. Давай, поверни мене, бік затік!
Ні, Оленка присіла й подивилася у вічі. Повернути не буду. І годувати не буду.
Ганна Миколаївна ошелешено вирячилася.
Що це ще таке? Ти ж звихнулася!
Ні. У нас немає грошей. Взагалі. Тато не працює, премію не дадуть. Твоєї пенсії не вистачає навіть на памперси та таблетки.
Не може бути! У Петра ж завжди запаси є!
Вже давно нема. Все пішло на твої аналізи. Або зараз підписуєш папери на продаж квартири під Києвом, або завтра викликаю соцзахист і везуть тебе в державний інтернат. Безкоштовно.
Не посмієш! заверещала бабуся. Я тут господиня! Я мати!
Господиня чого? Ти губиш сина. Тобі байдуже, що він з лікарні може не вийти. Головне тобі м’якше подушка, смачніше каша.
Я сьогодні дзвонила в той пансіонат, там звільнилось місце. Гроші за квартиру підуть на оплату буде найкращий догляд.
Не поїду! бабуся почала кашляти.
Тоді голодуй. Я на підробіток, прийду пізно. На тумбочці вода. Думай.
Оленка вийшла і зачинила двері. Її трусило. Вперше вона відчула: якщо не зламає це замкнене коло, втратить батька.
А бабуся бабуся ще всіх їх переживе, як їй дозволити й далі висмоктувати життя.
Ніч минула тихо. Оленка навіть не заглядала до кімнати, хоча чула зі стін то бабусині крики, то ридання, то прокльони. Зайшла лише зранку.
Дай попити каркнула стара.
Оленка піднесла кухоль до губ.
Ну що? Підписуємо? Нотаріус приїде о дванадцятій.
Вовки прохрипіла та, вже без колишньої злості. Все забрати хочете Ну, гаразд. Пиши ті твої папери.
І скажи Петрові хай навідується.
Буде навідуватись. Як підніметься. Я теж приїжджатиму, обіцяю.
***
Петро сидів на лавочці в парку біля пансіонату. Посвіжів, навіть трішки поправився.
Біля нього мама в інвалідному візку, чистенька, в новенькій теплій хустці, зосереджено їла яблуко.
Петре? звернулась вона.
Так, мамо?
А ти з Людою спілкувався? Помирились, га?
Петро здивовано глянув.
Так. Вона казала, завітає в суботу.
Ну, добре, бабуся повернулася до клумби. Хай іде. Тут у нас медсестра є, Наталка, така різка! Все мені зауваження робить.
Хай твоя Люда подивиться, як мене доглядають.
Ти ж, Петрику, її не образь негарно то, як чоловік жінку до сліз доводить!
Ось твій батечко
Петро посміхнувся і стиснув мамину руку. Алеєю бігла Оленка й весело махала.
Тату! Бабусю! ще здалеку кричала. Я стипендію виграла! На роботі підвищення!
Петро встав, широко розкинувши руки. Ганна Миколаївна дивилася звуженими очима. Вона ще вважала себе незаслужено виселеною з рідної хати, але вголос вже не бурчала.
Коли підійшла доглядальниця й ніжно запросила на масаж, пані лише важливо кивнула:
Ходімо, дитино. Але скажи своїм я дама делікатна. Минулого разу твій масажист так мою ногу схопив
Ти йому передай: треба лагідніше! А то немов ведмідь, чесне слово
Помічниця відкотила візок, Оленка обійняла тата, і вони довго стояли в тіні сосен.
Вперше за стільки років усі троє були справді щасливі.
***
Ганна Миколаївна встигла догледіти і правнука Оленка закінчила університет, вийшла заміж за доброго чоловіка, народила сина.
Петро одружився з Людою, яку Ганна Миколаївна згодом прийняла стосунки нарешті стали довірливі й навіть теплі, Люда пробачила усі вітання, що отримувала на початку від свекрухи.
Пішла старенька тихо, уві сні, ні на кого не тримаючи зла.
