Вільне щастя
Дімо, почекай! Ну зупинись
Діма трохи сповільнив крок, озирнувся.
За ним стежкою, що вела до складеного з цегли, двоповерхового будинку, поспішала Галина, шістнадцятилітня дівчина у високих чоботях, спідничці, білій короткій шубці й завязаній на голову хустці. З-під теплої, трохи колючиї вовняної хусточки виглядали темно-каштанові кучерики волосся. Цей колір відмінно пасував до очей Галини зеленаво-карі, блискучі, як у щойно готової розплакатись дівчини. Це додавало їй крихкості, якоїсь безпомічності, і хотілося оберігати її від усього світу.
Галинка раз по раз ковзалася, здригалася, але не зупинялася і не спиняла біг.
Галю, не біжи! Ковзатись можна! строго крикнув Дмитро. І взагалі не поспішай, хоч Тобі й пасує бігати. Щоки румяніють справжня красуня! Давно такою не була, значить, йдеш на поправку!
Галя усміхнулась, підійшла зовсім близько. Діма простяг руку, вона схопила її й блимнула оком хлопцеві.
Що хотіла? спитав Діма, нахилившись, хутко поцілував її в щоку. Твоя мати казала мені з тобою не водитись, ще й погрожувала різкою простогнав він із жалем.
Галичка сумно опустила очі, почала мяти ручку портфеля, та потім знову заусміхалась.
Дімо, ну казна-що вони з татом вигадують! Нічого тобі не буде! Підеш сьогодні зі мною у кінотеатр, га? пошепки попросила вона. Я вже квитки купила, ось, дивись!
Галя стягнула рукавицю, розгорнула долоню, в якій тримала дві маленькі картки.
Діма охопив її долонь своїми руками, відчув гарячу шкіру, погладив тонкі, мов у піаністки, пальчики.
Кінотеатр? Ну Не знаю Маю справи, насупився хлопець, наче згадав про них. Галя швидко забрала свою руку в рукавицю. Але як ти вже кличеш, то ходімо, кивнув і буркотливо спитав: А що за стрічка? Знов про кохання?
Ні, воєнна. Василь ходив сказав, дуже цікава! захитала головою Галина. Я одна боюсь іти, страшно, а подружки відмовилися.
Василь? Та він бреше, ходи з ним, він хлопчина не конфліктний, погодиться! Діма підняв голову з гордістю. Якщо його слухаєш…
Василь Коцюбинський був Галин однокласник, розумний, тягнувся до знань хлопець. Не грав у футбол, дурниць не робив, тільки й справ вчився, брав участь у гуртках, жадав більшого. І постійно ходив слідом за Галиною, що дратувало Дмитра, хоч суперником Васю назвати було складно: надто вже м’який був на характер. А Галя любила живих, яскравих хлопців, таких, як Діма.
От тільки ж біда Паніченкам, Галиній сімї, Дімку бачити тепер не хотіли, а Василя навпаки. Галина мати, Оксана Григорівна, мало не червону доріжку перед ним стелила, завжди пестила ласкавим словом…
Я нікого не слухаю, роздратовано обірвала Галя. Якщо я тебе кличу, то іншого мені й не треба! Ідеш зі мною?
Вона почервоніла, примружилась.
Дмитро розцвів у посмішці, прикрив очі.
Ну добре, ходімо. Боїться вона, бачиш пробурмотів він. А як мені? Правильно, налякайте мене, Діму, до трясучки! А я вночі кричати буду бабця Катерина злякається!
Діма згадав сміхом, підморгнув Гальці, а та розсміялася, махнула рукою:
Та ти нічого не боїшся! Абсолютно нічого! Тоді чекаю біля України о шостій пятдесят. А зараз додому! Мати качанну ріже вся кухня у тазищах. Піду допомагати.
Галя обережно розвернулась і побігла до хати.
Вона жила з батьками через два будинки від Діми, росла поруч із ним, ганяла горобців у кущах, дерлась на черемшину, щоб, попри заборони матері, зїсти дрібну, темно-синю ягідку, відчути, як вона вяже у роті, а тоді навипередки плювати кісточками з Дімою. Разом ходили у школу, хоча він був на два роки старший. Дівчата їй заздрили: такий вродливий, добрий, Дмитро мало не на руках її носить, а Галя й не розуміла, що тут особливого. Діма у її житті існував, здавалось, завжди. А що носить на руках
Два роки тому, взимку, Галя покотилась на лижах, раптом знепритомніла, в очах потемніло. Погано впала, зламала ногу. Лежала в заметі, стогнала, в скронях стукало, а по спині розповзався піт. Боліло наче всюди: і нога, і груди, ніби залізним обручем стягнули не вдихнути. З дитинства дуже болю боялася: навіть коли скалку витягти з пальця треба було умовляти. А тут ціла нога
Раптом поруч зявився Діма він завжди був поряд. Та як інакше, якщо Галин крик, щойно вона заплаче, було чути мало не на все село. У дитинстві вона плакала голосно, гучно, мало не сирена. А тепер її голос став мякшим, цікавішим.
Поки Діма ніс Галю додому, нога розпухла, довелося розрізати чобіт. Дівчина так ухопила Діму за плече, що лишилися сліди нігтів. Але Діма терпів тоді Галя була важливіша.
Приїхала швидка, Галю повезли у лікарню. Сказали: з ногою нічого страшного, а по серцю у дівчинки біда, у медкартці довжелезний перелік болячок латиною. Довго тримали у палаті, згодом випустили додому.
Якраз почав танути сніг, коли Галя тільки ожила.
Довго нога гоїлась, нила, свербіла під гіпсом. Галя дратувалася, плакала, злилася на матір, але завше все мінялося, як тільки зявлявся Діма. Він одразу щось вигадував: то розкладав на ліжку карту світу, яку витяг із географічного атласу, і катає по ній кораблик чи машину, то приносив конструктор разом складали, то малювали стінгазету
Як знімуть цей валянок кивнув Діма на гіпс куди разом вирушимо. Ти куди хочеш?
Галя знизувала плечима:
У двір хочу, а мама не відпускає каже, треба спокій, бо з серцем біда. Я й ходити, певно, відвикла вже
Та він на місці ніколи не впиняється, той твій залізний махав рукою Діма. Хіба побачиш, одужаєш! Не зневірюйся, а крутись, Галю-равлику, рухайся!
Затягуючи її, жартував, що забере ляльку, а вона йде за ним, стукаючи милицями, свариться, мовляв, поверни іграшку.
Галинко, які ще у твої роки іграшки! жартував Діма, он баба Ніна весь час жаліється на болячки А ми ще потанцюємо!..
Лягай негайно, Галя! Діма, задля Бога, що ти там виробляєш?! влітала у кімнату Оксана Григорівна. Не можна їй нервувати! Іди, або кличу Женю, він їй з уроками допоможе. Стільки вже пропустили сумно хитала головою.
О, Женя! Той книжковий червяк? Може, ще й я залишусь, послухаю? хмикнув Діма, але одразу дістав легенького стусана у плече.
На ґанку Оксана прихопила хлопця за комір, притисла до стіни так, що подих перехопило:
Ой, знаєш, сину, не лізь більше зі своїми порадами, домашній доктор! З такою хворобою їй нічого не можна навіть дітей народжувати лікарі забороняють! А в мене донька одна Розумієш?
Відпустила раптом і махнула рукою до хвіртки.
Діма, вже проходячи додому, лише тоді усвідомив: Галя інвалід. Справжній. Серце
«Згине ж промайнуло, ніби блискавка. А якби й сьогодні?»
Баба Катерина, стоячи на ґанку, з подивом дивилася, як онук стягує куртку, сорочку, і виливає на себе з бочки крижаної води:
Дімо! Ти що?! Ти ж захворієш! закричала, пішла по рушник.
Діма важко зітхнув, похитав головою, й голова трохи прояснилась.
«Так не може бути! Вона мусить жити й житиме! Щасливо! Я це обіцяю!» тупнув він ногою.
Баба Катерина слухала, та не зрозуміла, що бурмоче онук
Дімо, чого галасуєш? Іди у хату, пізно вже, втомився за день! зівала і шепотіла стара.
Йду. Перепрошую. Чаю попю і до сну. Спи, бабусю, спи!
Вони жили удвох. Про долю батьків Діма знав уривчасто чи десь зникли, чи загинули. Баба розповідала плутано, не хотіла зізнаватись, що мати відмовилась від нього ще у пологовому, а хто був батьком ніхто не знав
Галю раз по раз возили до лікарів. Оксана Григорівна носила їм пакунки зі свого городу: «Лишень аби сказали, що врятують!» Але дива не ставалося.
«Ми цього ще лікувати не вміємо Потім, може, наука допоможе, а зараз тільки спокій. Без переживань. Ну й що ви плачете?! гримав на Оксану лікар. Таких сотні тисяч!»
Так-так Звісно Тільки спокій кивала жінка. Василь, Галин друг, теж каже: поберегтись треба, звик примушувати Галю читати, прогулює разом»
Мамо! почервоніла донька. Їй було соромно за багатослівну матір.
А що мама? усміхнувся лікар. От бачиш, розумний хлопець під боком! Це й для чоловіка добре Ну, до побачення, Оксано, Галино! Через три місяці на огляд.
Лікар, розщибнувши комір, дивився у вікно, поки вони йшли стежкою, а потім подзвонив додому: «Наталко, спечи на вечерю млинців Може, з медом»
Так жила тепер Галя: кожен зайвий крок під наглядом, мати не зводила з неї ока, аби не застудилася, не спітніла, не побігла, не стрибнула, не
У кінотеатрі було душно, пахло тютюном. Галя щосили трималася за Діму, плакала, впершись лобом у його плече.
Галю, не треба! Далі все буде добре! Галюню! шепотів Діма, гладив по голові.
Але їх уже просили заспокоїтись із сусідніх рядів.
Дімо, мені зле. Вийдемо, попросила дівчина.
Ну ходімо.
Дві темні постаті закрили екран і рушили до виходу. На мить у зал хлинув промінь світла з фойє і знову темрява.
Галя і Діма стояли, жмурячись від яскравого світла ламп.
Присідай. Я води принесу! звелів Дмитро.
Білетерка з боку осудливо хитала головою:
Така молоденька шепотіла вона. Та ви хоч одружені? Куди котимось, кого вирощуємо
Мабуть, гадала, що у Галі рання вагітність, от і стало зле.
Ні, ще не одружені. Але скоро так і буде! раптом гукнув Дмитро.
Що? розгубилася Галя. Все всередині здригнулося, знову потемніло в очах. Ти жартуєш?
Вона схопила його за руку, розвернула до себе.
Я такими речами не жартую, серйозно відповів Діма. Я хотів поговорити про це пізніше, але Я, Галя, йду в армію. Повернуся і розпишемося, ти ще світ побачиш, як я обіцяв. Ну, принаймні пінгвінів точно побачимо!
Вона кивнула.
І байдуже, хто там що каже! Треба сильно хотіти одужати, а я дуже хочу. Ми знайдемо лікарів, вони підкажуть, як лікуватися, а ти подаруєш мені малюка! гаряче захоплювався він. Діма хотів поцілувати Галю просто зараз, у цьому яскравому, з товстими червоними шторами, фойє. Білетерка дивилась так суворо, аж невдобно було. При ній цілуватися ні.
Допий води й підемо до парку, мовив, потягнув її за собою, але вона мяко вислизнула й спитала:
Мені й справді заборонено мати дітей? Назавжди?
Діма знітився. Оксана Григорівна просила не говорити, а він сказав
Ну, давай не зараз про це. Головне берегтися. Погуляємо?
Галя мовчки кивнула, дала накинути на плечі пальто, вийшла на вулицю. Вона обернулася, прикусила губу, подумала: Я не-жінка Не зможу мати справжню родину. І як далі жити?
Та Діма, щоб розрадити свою сумовиту, зайшов із нею до Костика Борсука. Той дав покататись на мотоциклі, всадили Галю попереду, одягли шолом, наказали Дімі не гнати.
Їхали рівненько. Галя відчувала, як Діма тримає її за стан, як його долоня повторює вигини її тіла. Голова паморочилась від щастя, ніяких поганих думок лише Діма, дорога, мотоцикл і вітер у волоссі
Вночі довелося викликати лікаря, зробили укол.
Треба ж берегти таку дитину! Екзамени незабаром а вона вже на нервах! бурчав на ґанку лікар.
Галя пояснювала: мовляв, страшний фільм подивилась, от і зле.
З Дімою була? суворо кинула мати, коли лікар поїхав.
Так. Діма мій найкращий, завжди правду скаже! І про те, що дітей мені не можна
Галя знову заплакала.
Я йому за це покажу! Іван Іванович, батько Галі, стиснув кулаки.
Не смій, тату! Не чіпай! Він кращий за вашого Василя!
Усім спати! гримнув Іван, вимкнув світло, подгріб дружину до їхньої кімнати. Дімага твойого у військо забирають скоро спокійніше у нас буде!
Оксана Григорівна Діму більше й на поріг не пускала, звинувачувала у всьому, навіть говорити не хотіла.
А я все одно буду з нею! І одужає, і щасливо житиме побачите! Скільки можна закривати Галю по кімнатах, нічого не можна, зачиняєте, як посудину! Дайте їй жити молодою! перед відїздом у частину Діма прибіг до Галиного дому попрощатися, але Оксана не пустила, ледь не сварка вийшла. Пустіть мене, інакше у вікно перелізу!
На ґанок вийшов Іван. В руках тримав рушницю.
Стріляти будете, дядьку Іване? Ну й стріляйте! Одним хлопцем більше, менше Мені ж ніхто не потрібен, окрім бабці Катерини. Тож і жити не варто, га? Галці тільки скажіть, що поїхав, щоб не хвилювалась…
Діма став прямо, не відвівши очей кінець рушниці впирався йому в груди. Оксана Григорівна ледь стрималася від крику.
Іван, постояв, подивився тому у вічі, потім опустив рушницю.
От дурний ти, Дімо. Може, там в армії розуму наберешся. Іди вже. Галя спить, не дам будити. Біля бабці своєї будеш то йди, скрипів зубами Іван.
Вони, не домовляючись, обидвоє винуватили у всьому Дмитра: це він затягнув Галю на ту прогулянку, він вчив кататися на лижах От хай зникне з їхнього життя!
Не переймайся, жінко. Може, сподобається йому військова служба там і лишиться. А Галя забуде, махнув рукою Іван. Іди, подивися, Галя не чула?
Оксана, навшпиньки, підійшла до кімнати дочки все тихо. Вона не помітила, як Галя босими ніжками стояла біля вікна й дивилась на Дімину постать.
Оглянься ж! Ну озирнись! кричала подумки.
І він оглянувся, наче поправляв кашкета, та насправді махнув рукою, непомітно, ледь відчутно. Вона одразу зрозуміла
Дмитро повернувся лише через чотири роки. Галя не знала: батьки їй не казали, але хлопця відправили в Афганістан, там і зник безвісти. Баба Катерина померла, не дочекавшись онука. Навіть на похорони Галю не пустили.
Усі листи, що вона писала до військової частини Діми, кудись зникали.
Що, не відповідає? співчутливо питала листоноша тітка Марія на пошті. То, мабуть, багато турбот у Діми Або, може Ой, а он і Василь йде! Краля! Галь, до тебе йде, мабуть іди швидше!..
Повернувся на Покрову. Темна, холодна хата стріла тишею і димом старечих речей. Протік дах, вода затекла всередину, шпалери пішли іржавими плямами. На дивані зосталася хустка баби Катерини, а біля ліжка трохи потемнілі іконки святих.
Дмитро присів за стіл, прикрив очі. Навкруги наче й те саме, але ні все інакше. Чи це він інший?..
Не спав усю ніч, зранку одягнувся й вийшов до Галиного дому. У дворі білизну розвішувала Оксана Григорівна.
Тітко Оксано, вітаю, викинув недопиту цигарку. Ви майже не змінилися!
Йому здавалося, минула вічність відтоді, як він покидав рідне село.
Хто там? мружилася жінка.
Це я, Дмитро. Можна зайти?
Не чекаючи відказу, відчинив хвіртку, пішов доріжкою, поглядаючи на вікно Галиного покою. Але штори щільно затягнуті, зникли квіти з підвіконня.
Вона виїхала, Дімо. А ти що живий? поправила хустку, озвалася Оксана. Повернувся? Воно, може, й добре Діла у світі Що там балакати
Куди виїхала? глянув на жінку Діма.
До Полтави. Василь у тамтешньому університеті навчається, от і поїхали з нею.
А до чого тут Василь?
Як до чого?! Тепер ті чоловік і дружина. Галя вже не хотіла залишатися, казала, ти загинув. От і виїхала. А у Василя там родина. Писала недавно: влаштувались, на навчання вступила. Дякувати, Василь весь цей час допомагав їй, поруч був. Коли бабусю твою ховали, Галя зовсім спала на думці, знову лікаря викликали Але Василь був поряд, він допомагав. Тож, Діма, Оксана підступила, погладила хлопця по плечу. Стара вже, аж обличчя зсохлося. Ти їх більше не шукай, не турбуй щастя хай
Попросила, знизуючи плечима.
Галя ж ніколи того ботаніка не любила! гірко всміхнувся Діма.
То колись. А тебе не стало вона змінилась. З ним їй спокійно. Прошу тебе, залиш їх у спокої
Дмитро нічого не відповів, розвернувся й поволі рушив геть. Оксана Григорівна тяжко зітхнула й подалася до хати. Чоловік їв вечерю, читав книжку. Василь і його навчав читати
Діма ще день поблукав у порожній хаті, зібрав речі у наплечник, закрив дошками вікна, навісив замок на ворота. Потім з-похмурим обличчям пішов на цвинтар. Постояв під могилою баби Катерини, слухаючи, як біля куща співає пташка, зняв із шиї хрестик і поклав на хрест.
Вибач, Катю…
І поїхав
Діма став різким, рішучим до фатальності, коли треба ліз у бійки, не знав слова ні, усім командував, і навіть про себе не забував. Заробляв не завжди чесно, крутив справи з грішми, шукав щось своє Але й шукав.
Та знайти Галю було б просто: Полтава, університет, Василь-розумник такі не губляться легко. Ні. Шукав він можливості.
Через вісім років підприємництва (спочатку запчастини, потім антикваріат, далі продуктові магазини і поставки продукції), Діма вийшов на контакти лікарів, що мали патенти на медобладнання, знайшов найкращих кардіохірургів.
Чого тебе так зацікавило лікування серця? спитав Романенко, професор з Інституту Амосова. Можемо допомогти, якщо документи, дані аналізів є. Вік? Родина?
Знайома. На два роки молодша. Серце не знаю діагнозу, з шістнадцяти проблеми.
Документи! Принесеш будемо дивитися, але мають бути свіжі аналізи, рентген, кардіограма, застарілі записи не підійдуть.
Діма хитнув головою, пішов
Куди зібрався? запитала Ірина в коридорі, затягуючи пояс халата. У квартирі ясно й тихо, постійно кватирки відчинені, бо Дімі хотілося більше свіжого повітря. Пята ранку куди на цей раз?
Пробач, не хотів збудити. Треба на кілька днів поїхати у справах. Не сумуй. Та й час не той підійшов, обняв Ірину, поцілував. Сумуватимеш? Якщо дзвонитимуть скажеш, що не знаєш, коли повернусь Ну, не затримуй, час на літак.
Ірина підняла руки: Слухаюсь, мій пане
Може, поснідаєш?
Ніколи. Вибач.
Двері закрились навшпиньки, по підїзду стукали його чоботи
Ірина знала: не любить він її, але й не приховує того, а разом їм добре. Вона його затишок, він її опора. Що ще треба в житті?..
Дмитре Андрійовичу, ми вдячні за пропозиції щодо устаткування, але медичні історії зовсім інша площина! у ресторані напроти Діми сидів худенький, постарілий чоловік, Юрко Петрович. Кістляві пальці нервово тремтіли, обгризав нігті, а тоді згадався рука лягла на стіл. Ви від перевірки? Ні-ні, не маю права, Боже борони! Галина Іванівна? Паніченко? Не згадаю. Поставки не до мене, це головлікар
Чоловік заливався потом.
Спокійно, Юрію Петровичу! посміхнувся Діма. Я не з органів, працюю сам на себе. Що хочете за цю інформацію? Не жалійтеся. Галя давня знайома, а її чоловік замикає її вдома, майже не випускає, тільки таблетки, аналізи та полікувати пускає. На роботу можна, аби не базікали, а решта вдома, навіть театру чи кіно не можна, бо ж емоції шкідливі Як же так жити? А він тим користується, квартиру й авто отримав за рахунок її хвороби, а Галя автобусом, путівки тільки для себе Навіть сина мучить. І те за її рахунок. Я гроші маю, будь-які»
Ви страшна людина, Дмитре Андрійовичу! затремтів Юрко Петрович. Не можна лізти в чуже життя!
А брати хвору дружину тільки заради користі не страшно? Потрібна лише карта або копія, дадите і забуду про все. Ви людина грошова. Гроші у мене є. Угода. За це врятуєте не одну людину
Вони вийшли надвір. Осінній вітер шарпав шарфи й шапки.
Скільки? кинув Юрко.
Діма мовив суму. Юрко дістав документи все було при ньому, просто набивав ціну. Діма щиро усміхнувся, передав конверт з гривнями і попрощався.
Галина Іванівна поволі йшла вулицею. Не думала ні про що, просто йшла і дихала. Завтра поліклініка, запис ніби невдалий, тому відпрошуватись із роботи. Вечером збори у школі в Ярка, чоловік на них не прийде Через тиждень приїзд свекра й свекрухи, треба підготувати кімнату Стільки всього. Але зараз просто йти.
Поруч проїхав мотоцикл, дівчина міцно обіймала хлопця за пояс. Галина усміхнулася, згадала, як вони з Дімою каталися
Галя! почувся голос. Вона застигла. Галя, привіт!
Озирнулась. Діма.
Поговорити треба. Дуже важливо! притягнув її до парку. Давай десь присядемо, поговоримо.
Дімочка! тільки прошепотіла і гладила його по плечах, по щоках, досягла погляду. А бабця Катерина б не повірила
Заплакала, Діма обійняв її міцно, але ніжно
То, може, до кавярні? спитав він.
Краще до нас у гості. Василь і Ярик вже вдома. Вже й син виріс познайомишся.
Не можу у вас. Маємо поговорити лише про тебе.
Ну Ну гаразд. Он там їдальня ходімо
Вони сіли; Діма не наважувався, але почав:
Галя, треба їхати зі мною. Документи, дозволи все організую.
Куди? моргнула вона.
Я знайшов (мої друзі та лікар Романенко) клініку, де тебе можна прооперувати і після того ти житимеш новим життям! Нарешті позбавишся кабали, Женька не буде тебе мучити!
Женя не мучить. Просто турбується, покрутила головою Галина. Ти зайве думаєш
Я знаю! І про машину, і про путівки Та плевать на нього! Все вже сплачено, їдьмо разом. Тебе там чекають наші лікарі, кращі спеціалісти. Лише згоди треба.
Зачекай, Діма. А ти як? Одружений? Чим зараз займаєшся? Змінився ти, ледве впізнала б Хотіла спитати
Все було, хрипко мовив Дмитро. Виростав між бандитами, відмивався, тепер бізнес веду. То таке Мова англійську вивчив велика річ.
В Ярика теж репетитор з англійської. Ви хату бачили нашу? Там що?
Не знаю Та не про те ми. Все оплачено залишилось за тобою. Візьми відпустку.
Діма поспішав, наче знав, що хтось завадить.
Галя? Ярик чекає вечеряти, а ти у їдальні засиділась? раптом зявився Василь. Я затримався побачив тебе. А це Це Діма? Ну треба ж
Василь стиснув губи, потягнув дружину за руку.
Не поспішай, Василю. Діма пропонує щось, а я ще не все розпитала
Галя вже знала, що буде біда, заздалегідь злякалась і поблідла.
Треба на повітря! Галя, випий ліків! Розсмокчи таблетку! заметушився Василь, а Діма пішов за ними.
У хаті свіжо, пахне борщем. Ярик цікавився гостем.
Дмитро, потис руку хлопцеві.
Ярко, їж у кімнаті. Ми з дядьком Дімою поговоримо, наказав Василь.
Галя віднесла синові вечерю й повернулась на кухню.
Що у тебе? Якими долями? Василь, відчуваючи себе господарем, ходив по кухні, сів навпроти, ноги витяг так, щоб гостю було незручно.
Галю, подай йому котлету. Ти одружений? глянув він.
Ні. Знайшов для Галі клініку за кордоном, там готові зробити операцію. Поки це рідкісна практика, але наші теж долучаються. Все сплачено. Галя зможе знову жити наповну! Галю, що ти мовчиш? очі Дмитра світилися.
Галю, Ярику чай віднеси.
Василь дочекався, доки дружина вийде, і промовив:
Що вона скаже? Ти, невідомо звідки взявшись, у закордон тягнеш, під ніж. А ми з Яриком? А якщо біда вона лишиться там, а я тут із сином? Нам добре, Діма, рятуй себе краще. Не суйся в чуже життя! тихо, але жорстко кинув Василь. Ти з нею по лікарнях їздив, коли вона через тебе з Яриком ледь не померла? Ти памперси міняв? Вона моя, цілком. Я знаю краще, що для неї добре
Так?.. Діма піднявся, навис над Василем. Вона не річ. Дай їй шанс жити не доживати. Добре тобі на її машині їздити, а вона своєю зможе? Невже не соромно? Вона зміниться після лікування. Повір.
Я нікуди не поїду, Діма, прошепотіла Галя, пригорнувши голову до його плеча. Я боюся. А якщо не прокинусь? Ярик ще малий, переживатиме Я добре живу, мені вистачає.
Пити чай, хлопці! У нас є тістечка! всміхнулась Галя. А потім, Діма, повертаєшся додому, добре?
Чаю Діма не пив, встав, схопив куртку, і мовчки вийшов. Не попрощався.
Ідучи вулицею, штовхаючи перехожих плечем, Діма не міг второпати, як можна відмовитись від шансу. Він стільки чого зробив І дарма
Місяцями оббивав пороги лікарень, домовлявся, просив, переконував усе марно.
«Ти хотів довести Василю, що ти кращий, що Галя твоя. Але помилився. Програв!» промайнуло в голові, навалилось чорне, залишилась лиш образа
Ірина чекала його вдома, не спала.
Привіт, тихо сказала в передпокої у тому ж халаті. Я зварила борщ Скуштуєш? Наче й не зле вдався
Швидко обійняла його, великого, холодного пригорнулась.
Що з тобою? розгубився Діма.
Я боялась, що ти не повернешся, а залишишся з нею Ірина всхлипнула, ще міцніше обійняла.
Дурненька! Як же без тебе?.. Я вже ніби тонну з плечей скинув Можна просто жити далі, любити тебе, одружитись, дітей мати Наша родина буде! Інші хай мають свою.
Дивилась, як Діма з апетитом їсть її борщ, й усміхалась, бо у їхній оселі нарешті живе невеличка, але справжня сімя. Ірина була певна цього.
