**Щоденниковий запис**
Ти обрав роботу, а не мене.
Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! Це ж просто не вкладається в голову! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Оленка змахнула зі столу чашку, і вона з розмахом вдарилася об стіну, розбризкуючи недопиту каву. Уламки розлетілися по підлозі, як іскорки.
Годі вже, ну що ти як мала! Дмитро навіть голосу не підвищив, і це дратувало ще більше. У ній все кипіло, а він стояв немов камяний. Я ж не можу скасувати це відрядження, зрозумій вже. Це питання підвищення.
Підвищення?! вона аж поперхнулася від злості. Та твоє підвищення завжди, завжди було важливішим за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний Софійки, навіть не подзвонив на мій ювілей, хоча я нагадувала за тиждень! А тепер ось це! У Дениса операція через два дні, а тебе понесе у цей… Львів!
У Київ, механічно поправив Дмитро і одразу ж прикусив язика.
Ще й до Києва! Хоч на Місяць! Олена замахала руками, як млин. Ти не будеш поруч, коли твоєму синові робитимуть цей наркоз! Коли він смертельно наляканий, коли я з розпачу на стіну лізу! І все через якусь твою нікому не потрібну папірцю з підписом!
Дмитро різко видихнув і провів долонею по обличчю. Під очима сині тіні, щетина нерівна, але погляд упертий, як завжди. Ну який же дурний цей контракт… Це ж шанс стати фінансовим директором, ти що, не розумієш? Я йшов до цього двадцять років, як мінімум. Та й взагалі, у Дениса звичайна планова операція, чого ти так хвилюєшся? Тонзили, не пухлина ж в мозку.
Та ну? А раптом щось піде не так?! Олена так стиснула кулаки, що нігті впилися в долоні. Що тоді будемо робити, га?!
Нічого не станеться, відмахнувся він. Я ж особисто говорив із лікарем.
А якщо все ж…?! її голос перейшов на ультразвук.
Сядь уже! він рвонув плечима. Якщо щось станеться одразу сяду у літак і прилечу першим рейсом! Як тоді, коли Софійці апендикс вирізали, памятаєш?
Памятаю! вона гірко посміхнулася. Приповз, коли все закінчилося, через вісім годин! Лікарі давно додому пішли, а він тільки з трапу зходить, герой!
Дмитро лише похитав головою:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися, Олю. Я працюю, як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі нерви виїла через нову квартиру? «Давай переїжджати, сусіди шумлять, подвіря брудне, метро далеко…»
Та краще б ми в тій «хрущовці» жили! зірвалася вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який хоча б інколи бачить своїх дітей, а не тільки в неділю після обіду!
Дмитро грюкнувся на стілець прям упав на нього всіма своїми девяноста кілограмами:
Слухай, ну ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, господарство, затишок. Я на роботі пупок рву, гроші в хату несу. Що змінилося? Коли це раптом стало проблемою?
Олена розплющила рота, щоб наговорити йому усього, але тут вхідні двері з грюком відчинилися, і з передпокою почулися голоси дітей, рюкзаки впали на підлогу.
Добре, потім домовимося, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу вдаючи посмішку. Таку ненатуральну, що щоки задубіли.
Дмитро відкрив свій ноут. До вечора треба закінчити презентацію, а в голові туман і жодної думки.
*****
Вечором, коли діти вже спали, Олена сиділа на кухні і бездумно гортала стрічку в телефоні. Вона вже не плакала, просто всередині немов оніміло. Двадцять два роки шлюбу, і кожен рік їхні стосунки все більше нагадували фінансовий звіт: доходи, витрати, активи, пасиви. Коли все ускладнилося?
Дмитро увійшов на кухню і мовчки сів навпроти.
Каву будеш? спитала Олена, не підводячи очей.
Буду, відповів він. Олю, нам треба поговорити.
Про що? вона встала й увімкнула електричний чайник. Все й так зрозуміло. Ти вилітаєш післязавтра. Ми з Денисом поїдемо до лікарні самі.
Послухай, Дмитро підійшов і обережно поклав руки їй на плечі. Я розумію, що тобі важко. Але це дійсно важливо для мене.
Важливіше за нас? Олена подивилася на нього, і в її очах він побачив не злість, а втому і розчарування.
Це все для вас, тихо сказав він. Усе, що я роблю для вас.
Ні, Дмитре, Олена похитала головою. Це все для тебе. Для твого самолюбства, для твоєї карєри. Ми з дітьми давно на другому плані.
Неправда, спробував заперечити він.
Правда. Знаєш, коли Денис говорив про свою операцію, знаєш, що сказав? «Добре, що це під час татової відрядження, а то б він хвилювався через пропущену роботу». Дитині одинадцять, а він уже вчиться підлаштовуватися під твій графік.
ДмиТой ночі, тримаючи в руках фотографію з моря, Олена згадала, як Дмитро вперше сказав їй “я кохаю тебе” на березі Дніпра під зоряним небі, і раптом зрозуміла, що саме ця пам’ять остання надія їхньої родини.
