**Щоденниковий запис**
Ти вибрав роботу, а не мене.
Ти… ти… Я не вірю своїм вухам! Це ж просто в голові не вміщається! Твоя проклята робота, твої термінові дзвінки, твої нескінченні відрядження! Оленка змахнула зі столу чашку, і та полетіла в стіну, розбризкуючи недопиту каву на всі боки. Уламки розсипалися по підлозі, як святкові бринзки.
Годі істерику влаштовувати, ну наче мала! Андрій навіть голосу не підвищив, і це дратувало ще більше. Усередині в неї кипіло, а він стояв, як камяний. Я ж просто не можу скасувати цю відрядку, зрозумій вже. Там вирішується питання з підвищенням.
Підвищенням?! вона аж поперхнулася від злості. Та твоє підвищення завжди, завжди було важливішим за нас! Памятаєш, ти пропустив випускний у Софійки, навіть не подзвонив на мій ювілей, хоч я нагадувала тобі за тиждень! А тепер ось це! У Дениса операція через два дні, а тебе везе в цей твій… Львів!
У Київ, автоматично поправив Андрій і відразу ж прикусив язика.
Та хоча б на Марс! Оленка замахала руками, наче вітряк. Тебе не буде поруч, коли твоєму синові робитимуть цей наркоз! Коли він напужаний до смерті, коли я від страху на стіну лізу! І все це через якусь твою нікому не потрібну папірцю з підписом!
Андрій зі свистом випустив повітря і провів долонею по обличчю. Під очима мішки, щетина нерівна, але погляд упертий, як завжди.
Який же дурний цей контракт… Це ж шанс отримати крісло фінансового директора, ти що, не розумієш? Я до цього йшов скільки років двадцять, як мінімум, майже все життя. Та й взагалі, у Дениса звичайна планова операція, чого ти так переймаєшся? Подумаєш, мигдалини! Це ж не пухлина якась у голові.
Ага, зараз! А раптом щось піде не так?! Оленка аж нігтями в долоні впилася. Що тоді робитимемо, га?!
Та нічого не станеться, відмахнувся він. Я ж лікаря особисто питав.
А якщо все ж таки станеться?! вона вже перейшла на ультразвук.
Та сядь уже! він аж плечима здригнув. Якщо щось трапиться одразу в літак і прилечу, першим рейсом! Як тоді, коли у Софійки апендицит вирізали, памятаєш?
Так-так, памятаю! вона отруйно посміхнулася. Приповз, коли все вже закінчилося, через вісім годин! Лікарі вже давно додому пішли, а він тільки з трапу сходить, герой!
Андрій лише головою похитав:
Я що, гумовий? Я не можу розірватися на частини, Олю. Я працюю, як проклятий, щоб у вас усе було. Забула, як ти мені всі мізки виносила через нову квартиру? «Давай переїдемо, сусіді голосні, двір брудний, метро далеко…»
Та краще б ми в тій хрущовці жили! спалахнула вона. Але з нормальним чоловіком і батьком, який хоча б іноді бачить своїх дітей, а не тільки в неділю після обіду!
Андрій плюхнувся на стілець так і впав на нього усіма своїми девяноста кілограмами:
Слухай, ну ми ж домовлялися, так? Ти вдома, з дітьми, господарство, затишок і все таке. Я на роботі пупок рву, гроші в хату несу. Що змінилося? Коли це раптом стало проблемою?
Оленка розплющила рота, щоб відповісти йому по повній, але тут вхідні двері бах! розчинилися, і з передпокою почулися голоси дітей, рюкзаки полетіли на підлогу.
Гаразд, потім домовимося, буркнула вона і вийшла з кухні, на ходу натягуючи посмішку. Таку нещиру, що аж щоки лягали.
Андрій відкрив свій ноут. До вечора треба встигнути доправити презентацію, а в голові туман і жодної думки.
Вечором, коли діти вже спали, Оля сиділа на кухні і бездумно гортала стрічку в телефоні. Вона вже не плакала, просто всередині все ніби оніміло. Двадцять два роки шлюбу, і що рік, то їхні стосунки все більше нагадували бухгалтерський звіт: доходи, витрати, активи, пасиви. Коли все встигло стати таким складним?
Андрій увійшов на кухню і мовчки сів навпроти.
Кави будеш? спитала Оля, не піднімаючи очей.
Буду, відповів він. Олю, нам треба поговорити.
Про що? вона встала і клацнула кнопкою електричного чайника. Все й так зрозуміло. Ти вилітаєш післязавтра. Ми з Денисом поїдемо до лікарні самі.
Послухай, Андрій підійшов до неї і обережно поклав руки на плечі. Я розумію, що тобі важко. Але це дійсно важливо для мене.
Важливіше за нас? Оля повернулася до нього, і в її очах він побачив не злість, а втому й розчарування.
Це все для вас, тихо сказав він. Усе, що я роблю для вас.
Ні, Андрію, Оля похитала головою. Це все для тебе. Для твого самолюбства, для твоєї карєри. Ми з дітьми давно вже на другому плані.
Неправда, спробував заперечити Андрій.
Прав
