Вісім років я хатня робітниця. Ні, не тому, що це було моєю дитячою мрією, просто так склалися обставини. Маємо двоє дітей, чоловіка, який працює, здається, навіть у сні, і квартиру, що бурхливо розвиває нові способи забруднення. Щодня я встаю о 5:30. Коли всі ще в обіймах Морфея, я вже шаманюю сніданок.
О сьомій ранку посуд вимитий, підлога в кімнаті на всіх вражає блиском, ліжка стоять так, що аж бабуся би пишалась, а обід вже наполовину готовий. Коли мій чоловік йде на роботу, він каже: «Сиди спокійно вдома». Мабуть, у його уяві «сидіти» це синонім до «відпочивати». Як тільки за ним захлопується двері, починається мій другий робочий день: прання, миття підлоги, чистка санвузла, збір іграшок, похід за продуктами, забираю дітей з ліцею.
З появою дітей вдома про відпочинок варто забути. Домашні завдання, полуденок, сварки, крики, нова партія брудних речей, і так по колу. Тим часом чоловік повертається втомлений, сідає з телефоном, ловить вай-фай спокою. Якщо я прошу допомогти, чую: «Я ж працюю весь день». Одного разу відповіла: «А я?» і отримала бурю обурення. Сказав, мовляв, я перебільшую і не знаю, що таке справжня втома.
Якось я обмовилась, що хочу повернутися на роботу. Хочеться заробляти свої гривні, виходити за межі дому, мати відчуття, що я, ну, ще й інша людина, крім прибиральниці. Чоловік відповів: «А хто буде з дітьми?» і «Навіщо я тоді одружився з тобою?» і згадав слово «егоїзм». Свекруха теж влізла у розмову: справжня добра українська жінка, каже, мусить сидіти вдома.
Відчуття стало, що я невидима. Ніхто не питає, як я себе почуваю. Дякувати теж не модно. Суп засолила жаліються. Дім розкиданий моя вина. У дітей погані оцінки знову я крайня. На мені все. Взагалі.
Був день, коли я вибухнула. Мила посуд о десятій вечора, спина болить, а чоловік по телефону видає: «Моя дружина не працює, вона просто вдома сидить.» Я так і лупила ту тарілку в мийці й просто розридалася.
Я дуже стомилася. Втома без зарплати, без нормованого робочого часу, без подяки. Втомилася жити між чотирма стінами, почуватися лише «хатньою робітницею».
І тепер я не знаю, що робити. Терпіти далі? Чи боротися? Чи шукати роботу, навіть якщо це потягне скандали в родині?
Цікаво: чи насправді хатня робітниця це така привілейована роль, чи просто важкий тягар, якого ніхто не хоче помітити?
