**ПОХІД ДО РЕСТОРАНУ**
— Вперед за пригодами! — сказали одна одній закапельні подруги, закидаючи валізи у багажне відділення.
Потяг вирушив точно за розкладом і прибув, не вибившись із графіка, о восьмій ранку. Але про все по порядку.
Літо було в самому розпалі. Червень, як реактивний літак, пролетів над головою, не залишивши після себе жодних яскравих спогадів. Так, перший місяць літа розтанув, як морозиво в креманці, зникнувши у нескінченному вирі буденних клопотів. Адже так само стрімко мчиться до кінця і наше життя — швидкоплинно, миттєво, суєтно. Ось і липень непомітно підібрався до порога, відчинив двері своїм ключем і без попередження увійшов у наші життя.
Той, хто працює за п’ятиденкою, знає, як важко дороблювати останні дні перед відпусткою. Думками ти вже на волі, а тіло ще тут. Довелось збирати всю волю в кулак і чекати моменту істини.
У цей час майбутнім відпускницям клієнти здаються надто вибагливими, начальство — прискіпливим, а час тягнеться нескінченно довго.
— Ніби хтось стрілку годинника цвяхами прибив, — подумала Марічка, дивлячись на стінний годинник. — Швидше б уже!
Її серце билося в очікуванні свята, а душа передчувала безтурботний відпочинок.
— Хочу солодкої кукурузи, маринованих мідій і креветок, — промовила вголос Наталка, коли за останнім клієнтом зачинились двері.
Дівчата мріяли пригостити себе ще й шотландським віскі — він не раз дивував їх неповторним ароматом і багатим післясмаком. Правда, гордий напій може підіграти з недосвідченими, але хто старе згадує, тому той ще й око вийме, так?
— А може, скупатися в морі? — задумались подруги в обідню перерву. — Хто нам завадить?
В умовах країни вибір був очевидним — на закордонні курорти грошей катастрофічно не вистачало, тому обирали Чорне море.
Нарешті, мрія двох шанувальниць гострих відчуть збулася!
— Всі знайомі позаздритимуть, тож поки що нікому ні слова, — домовились дівчата і кинулись збирати речі.
Як в одній валізі вмістити купу одягу, взуття, косметики та інших «необхідних» дрібниць? Для жінок це нерозв’язна задача — із серії квадратури кола.
А ось вони вже на пляжі. Ласкаві хвилі обіймають берег. Білогруді чайки ширяють над водою, шукаючи здобич. Ідилія!
Відпочиваючі вдихають атмосферу спокою. Дорослі лениво жують в’ялену рибу з пивом, а діти з задоволенням уплітають самсу та чебуреки.
— Так! Випростайся, не сутулься! Праву ногу вперед! Дивись на мене! Молодець! — командувала Марічка, фотографуючи Наталку на тлі моря.
— Тепер з кавуном. Гарний кадр! — задоволено сказала вона, витираючи піт з чола. — Міняємось місцями.
Фотосесія біля моря — це ціла епопея! Треба бути засмаглою, підтягнутою, без набряків під очима. Усі знають, що пиво на ніч не сприяє ідеальній шкірі, але в відпустці хочеться інколи і себе потішити.
— Наталко! Що це? Чому я на фото, як розлючений вовк? Чому не сказала, щоб я посміхнулася? — Марічка осудливо подивилась на подругу. — Я тобі гарні фото зробила, а ти? Ось тут у мене, наче, целюліт, а на цьому я взагалі не пізнаю себе. Ну гаразд, не сумуй. Зараз візьму палку для селфі і все впораю сама.
Наталка, розлючена, вже хотіла йти купатися, але Марічка не здавалася:
— Ой, хто це у нас надувся, як миша на крупу? Іди сюди, красуне! Зараз буде селфі з кавуном, лавандою та келихами. Так, посміхайся! Готово!
Фото справді вийшли чудові.
— Марічко, треба відзначити наш успіх. Може, сходимо сьогодні в ресторан? — запропонувала Наталка.
— Чудова ідея! Замовляємо морепродукти, — захопилась Марічка, вже уявляючи себе в елегантному закладі з келихом ігристого.
Сказано — зроблено. Вдягнувши найкращі сукні, веселі щасливі дівчата вирушили на вечерю.
У залі було небагато відвідувачів.
— Давай сідати за он той столик з видом на море, — запропонувала Наталка.
— Вибачте, але це місце зарезервоване, — розчарувала їх офіціантка. — Ось там, біля колони, вам буде добре?
— Як же все добре починалося! — зітхнула Наталка, розглядаючи меню. — Так хотілося вечеряти з видом на море.
— Що? Двісті сімдесят грам салату з морським гребінцем за ціну моєї б/у іномарки? — Марічка очі круглі стали.
— Рукола з креветками — двісті сорок грам. За ці гроші можна крило літака купити, — обурилась Наталка.
— Подивимось винну карту. Може, знайдеться щось пристойніше.
Настала тиша.
— Сто п’ятдесят грам вина за тисячу гривень? Ну й ціни — просто космос, — зітхнула Марічка.
— Давай тихенько підемо, — прошепотіла Наталка. — Я вийду перша, потім ти.
На вулиці дівчата розсміялися.
— Ніхто й не здогадається, що ми втекли, — сказала Марічка. — Пішли, он там бачу симМарічка вхопила Наталку за руку, і вони знову сміючись побігли вздовж набережної, шукаючи простеньку кав’ярню, де можна було б просто насолоджуватися вечором без претензій.
