Рідний син зрадив свою матір
На останньому дзвінку всі дівчата мріяли знятися з ним на спільному фото. Він обрав Соломію… Адже вона не відзначалася ні красою, ні розумом, ні досягненнями. Та її батько був важливою посадовою особою в місті. І сукня на Соломії сяяла найдорожчим шовком… І до університету її теж прийняли. Так, ніби взявши його за руку того дня, вона вже не відпускала її роками аж до вінця.
***
ЖИТТЯ ЯК ВОНО Є. Синочок
Змалку ним захоплювалися, ніби дивилися на ікону. Хлопець був не лише вродився вродливим, а ще й умів підлаштуватися! Візьме хтось його на руки а він притуляється, ніби рідний. Навіть незнайомі люди частують його цукерками. Ганна боялася, щоб не зглазили дитину. А в школі дівчата іноді сварилися усі хотіли з ним дружити, а потім і зустрічатися. Богданко і відмінник, і спортсмен. Тільки дуже бідний. Але місцеві красуні й не помічали, що їхній ідол носив одні й ті самі джинси, доки вони не розлізлися по швах. З іншого сміялися б, але з нього ні! На випускному всі дівчата прагнули з ним сфотографуватися. Він обрав Соломію… Ні краси в неї не було, ні розуму, ні знань. Та її батько начальник міського відділу. І сукня на Соломії була найдорожча… І до університету вона потрапила. Так, ніби схопивши його за руку тоді вже не відпустила, а через кілька років повела під вінець.
Ганна перед весіллям продала свиню, віддала синові гроші і все! Узяв Богдан ті кілька тисяч і пішов…
* * *
У село Ганна приїхала з малим хлопчиком на руках. Чи то люди вигадали, чи й справді так було хто знає. Нібито батько дитини купив їй хату, аби не мала до нього претензій, бо він одружений. Ніхто з селян ніколи не бачив її родичів. Жила Ганна скромно. Працювала у сільмазі, тримала невелике господарство. Бувало, сваталися парубки, та куди там! Відмовляла всім, мовляв, маю… чоловіка! Сміх та й годі! Подруги іноді чіплялися, кажучи, що важко самій… Але вона лише сердилася.
Коли повела Богданка до першого класу, того ж дня побачила його Олега, вчителя фізкультури, що тільки-но закінчив інститут. Зустрілися очима, ніби випадково. А потім очі самі шукали одне одного… Якось незамітно почали зустрічатися. Він возив Богданка на велосипеді, вчив його лагодити колесо, разом ходили до лісу взимку, а навесні вже садили город. Ганна боялася сказати синові правду, бо помічала: коли обіймала Олега чи навіть торкалася його при хлопчику той стискався і мовчав.
Чому, синочку? Він же добрий! Він буде тобі татом… шепотіла вона після того, як коханий пішов.
Не хочу, щоб ти його любила! Хочу, щоб любила лише мене! бурчав малий.
Одного ранку Богданко прокинувся і побачив у ліжку матір з Олегом.
Тепер так і буде, хлопче! обійняв його чоловік, який і справді всією ду
