Вона була певна, що знайшла килим… але всередині хтось стогнав і рухався.
Погода видалася теплою та сонячною, і Марічка вирішила скористатися моментом провітрити свої «подушки» та «ковдру». За подушки вона використовувала паперові мішки, набиті тирсою, а за ковдру старий настінний килим із візерунком оленів. Вона обережно розвісила його на мотузці між деревами, а поруч поставила деревяну лавку, вкриту червоною штучною шкірою, розклавши на ній свої «подушки».
Марічка була бездомною вже понад рік. Її мрією було заробити трохи грошей, відновити втрачені документи та повернутися додому в одне з південних сіл, де чекали спогади про родину та нормальне життя. А поки доводилося мешкати в покинутому лісівничому будиночку, що колись стояв у густому лісі. Тепер на місці лісу розкинулась величезна сміттєзвалище.
Спочатку запах ледве відчувався, але згодом купи сміття зростали не по днях, а по годинах. Сюди вивозили все: будівельне сміття, зламані меблі, старий одяг, посуд. Так Марічка дістала невеличку шафу, потертий пуф і навіть деревяну скриню з одягом, який хтось викинув як непотріб.
Згодом почали приїжджати вантажівки з супермаркетів розвантажували прострочені продукти. Після ретельного перебору інколи траплялися зовсім їстівні овочі, фрукти і навіть заморожені напівфабрикати. Але з водою було скрутно. Доводилося носити її з брудної річки, фільтруючи крізь ганчірки та вугілля, зібране з того ж сміття.
Дров було вдосталь скрізь валялися зламані стовбури дерев, тому розтопити пічку не становило проблеми. Дні зливалися в монотонне існування, а заробити хоч трохи грошей вдавалося рідко. Монети в кишенях викинутого одягу траплялися дуже нечасто, а гаманці вважалися знахідкою століття.
Однієї ночі її розбудив звук підїжджаючого автомобіля. Це було звичайно більшість людей привозили сміття під покровом темряви, щоб їх не впізнали. Але цього разу щось здалося дивним. Машина була дорогою, великою, майже позашляховиком. При місячному світлі вона нагадувала звіра на колесах.
Чоловік вийшов повільно, витягнув з багажника масивний рулон і потягнув його глибше в купи сміття.
«Невже покрівельний матеріал? Можна б покрити дах… Дощі незабаром», подумала Марічка, мовчки підбадьорюючи незнайомця: «Ну швидше, швидше, йди вже!»
Чоловік залишив рулон у ямі між сміттєвими насипами, озирнувся, ніби вагаючись, потім махнув рукою і повернувся до машини. За кілька хвилин двигун заревів, і позашляховик зник у темряві.
«Нарешті», видихнула Марічка і почала переодягатися.
Вона наділа величезні гумові чоботи і вийшла у двір. Небо вже світлішало, повітря було наповнене лісовим ароматом. Вона згадала, що за пагорбом є галявина, де ростуть гриби варто завітати туди вранці.
Підійшовши до місця, де незнайомець залишив рулон, вона очікувала побачити смугу покрівельного матеріалу або товстого поліетилену. Але замість цього на землі лежав акуратно згорнутий килим. Не просто будь-який а такий, що нагадував ті, якими колись прикрашали заможні будинки.
«Оце так… Бухарський, здається. Такий гарний, важкий. Шкода, що не для покрівлі», з розчаруванням помітила Марічка, але потім додала: «Може, візьму? Складу вдвоє, буде кращим матрацем, ніж ті мішки з тирсою».
Вона навіть пораділа цій думці і швидко підбігла до рулону. Спробувала підняти занадто важко. Тоді обережно потягнула за край, щоб розгорнути. І почула всередині хтось стогнав!
Марічка, яка за рік життя на вулиці бачила всяке, вперше відчула страх аж до тремтіння в колінах. Вона наблизилася і кликнула:
«Хто там?»
Тиша. Потім знову стогін, і ледве чутний жіночий голос:
«Це я… Наталка Семенівна…»
З над
