Вона не помилилася
Оксана саме закінчувала прибирання, коли у двері пролунав дзвінок. Вона швидко помила руки і поспішила відчинити двері. На порозі стояла її свекруха, Галина Василівна. Жінка примружено всміхнулась невістці, принаймні Оксані так здалося, і пройшла до квартири.
Добрий день, які такі справи вас привели? схаменулась Оксана.
Просто зайшла в гості, навіть і не подумала привітатися Галина Василівна.
Та я зараз зайнята! Чому ви не попередили? Ну що за звичка отак несподівано на голову звалюватися?
Галина Василівна недбало пирснула:
А я маю у тебе дозволу питати, щоб прийти до своєї квартири? Так?
Оксана почервоніла, згадавши, що вони із Максимом живуть у цій квартирі лише завдяки добрій волі свекрухи. Галина Василівна пустила сина і невістку за певних умов, і час від часу погрожувала виставити їх за двері.
Сталося так, що Максим втрапив у серйозну фінансову халепу, і зараз вони з Оксаною старалися відробити борги. Знімати житло за гроші не було змоги, й Галина Василівна пожаліла сина. У неї було дві квартири в одній жила сама, а другу здавала. Ось цю другу квартиру віддала Максимові з Оксаною безкоштовно, допоки ті не розрахуються з боргами. Платили вони лише за комунальні послуги.
Як у вас справи? спокійно зайшла до кухні свекруха, по-господарськи дістала з шафи чашку.
Та нормально, буркнула Оксана, закінчила прибирання й пішла до зали.
Галина Василівна кинула на Оксану похмурий погляд їй не подобалася блідість невістки. Жінка, правда, ніколи особливо її не любила, хоча внутрішньо змирилася з вибором сина. Та по своїй звичці часто кепкувала з невістки.
З тобою все гаразд? Щось ти сьогодні якось не так виглядаєш.
Усе добре, знову буркнула Оксана.
Що ти все це нормально, нормально? Слів інших немає?
Дівчина безсило знизала плечима. Насправді почувалася зле, але того не збиралася казати свекрусі.
Що робитимеш сьогодні? далі питала Галина Василівна.
Ще не знаю, можливо, в магазин піду – треба трохи продуктів докупити. Потім працюватиму.
Галина Василівна кивнула знала, що Оксана бухгалтер і працює дистанційно. Розмова знову згасла, і жінці стало нудно.
То, може, разом у магазин підемо? Я ж на автівці підвезу тебе. Все одно справ немає.
Оксана подумала відмовитися, бо пішла у магазин зі свекрухою ще те задоволення, але потім уявила себе з важкими пакетами і погодилася.
Думаю, не завадить.
То хапай речі, не кисни тут!
Оксана одяглася швидко, але Галина Василівна не втрималася від шпильки:
От, дочекаєшся тебе можна і виспатися, черепашко наша.
Дівчина нічого не сказала знала, що свекруха знову над нею кпить. Іще зранку їй було погано, тож сваритися бажання не мала.
То куди їдемо?
Оксана назвала кілька магазинів, і Галина Василівна виїхала на дорогу. Їй самій і не дуже треба було до супермаркету, але повертатися до порожньої квартири, де ніхто не чекає, було ще менш бажано. Чоловік давно помер, а Максим із Оксаною трохи скрашували її самотність, хоч ті й не підозрювали про це. Жінка вміла приховувати свої почуття.
Оксано, нащо тобі та погань? свекруха кинула косий погляд на доволі дешеві продукти в руках Оксани.
У нас зараз не дуже виходить брати щось дороге, гідно відповіла Оксана. Ви ж знаєте, що ми досі в боргах.
Галина Василівна лише знизала плечима була не дуже в курсі цього, точніше, не надто переймалася.
Оксано, давай, може, заїдемо до кавярні? Я пригощаю.
Вона повернулася до невістки і ледь устигла підхопити її. Оксана сили втрачала, вже майже зомліла. Добре, що стояли біля машини Галина Василівна оперативно посадила її в авто.
Що з тобою? Оксано, опритомній… Господи…
Вона ляснула Оксану по щоках, побризкала водою з пляшки, невістка почала приходити до тями.
Як почуваєшся? Що з тобою?
Все гаразд. Перенервувала, мабуть, чи втомилася, відмахнулася Оксана.
Галина Василівна хитнула головою, здаючись і подумала про своє, але поки не стала нічого казати.
Давай вже додому!
Мені ще треба в інший магазин, слабо запротестувала Оксана.
Жінка й слухати не стала швидко доїхала до дому, вискочила з машини. Оксана вже могла йти сама, але пакети Галина Василівна вперто взяла на себе.
Йди, не заважай мені, пробурчала тихо.
Вже вдома Оксані стало ліпше, вона жваво взялася розкладати продукти, завершувати готування й займатися роботою.
Оксано, часто з тобою таке стається?
Що? Те, як у магазині сьогодні? Інколи буває.
Галина Василівна багатозначно ухнула й сіла до столу.
У мене так було, коли Максима очікувала. І нудило, і до тями часом приходила.
Та ви що! Я не при надії! Нам із Максом зараз зовсім не час на дітей. Треба борги повертати, працювати. А дитина це ж додаткові витрати.
Галина Василівна насупилася неочікувано:
Дитина це не витрати, це Божий дар.
Дякую, зараз нам не до таких подарунків, пробурмотіла Оксана. Справді, не на часі.
Ну, якщо вже є нічого не вдієш.
Оксана нервово вдихнула й раптом випалила:
Галино Василівно, я не при надії! Не вигадуйте!
Не кричи! Якщо хвилюєшся зроби тест, а не на мене лютуй.
Ви навіщо прийшли? Знущатися?
Оксано, взагалі-то, я відвезла тебе в магазин і врятувала, коли тобі стало кепсько. Не підвищуй на мене голосу. Краще з Максимом поговори, що робити далі.
Працювати далі, буркнула Оксана.
Жінка важко зітхнула. Їй не подобався настрій зазвичай врівноваженої Оксани. І тут вона зрозуміла: певно, діло в гормонах, а значить, невістка точно вагітна. Галина Василівна не стала сваритися в думках уже малювала собі образ онука.
Чого ви так посміхаєтеся?
Як би ти назвала хлопчика? А дівчинку?
Оксана аж завмерла, потім розсердилася.
Я не при надії! Я цього зараз не хочу! Перестаньте ставити дурні питання! Нічого робити краще йдіть додому!
Я й піду, всміхнулася Галина Василівна, а якщо ви й справді будете мати дитину, я допоможу з онуками.
Оксана нічого не відповіла. Лише сердито гмикнула й зморщила носа.
Як тільки свекруха вийшла, Оксана пішла до аптечки. Так, вона не планувала вагітність, але розуміла, що все можливо. Вона страшенно боялася всього: і пологів, і болю, й відповідальності, і того, що не зможе впоратись. Але лячно було також погодитися з правотою свекрухи.
З аптечки Оксана дістала тест на вагітність купувала колись про всяк випадок. Але дійшли руки тільки зараз.
Оксана ледве дочекалася потрібного часу й тремтячими пальцями взяла папірець до рук. Там виразно було дві смужки. Про роботу вона миттєво забула. Керівництво звісно чекало її звіту, але зараз більше хвилювало життя, яке вона носила під серцем.
Увечері, ледь переступивши поріг, вона простягнула чоловікові маленьку, таку значущу смужку.
Що це? здивовано глянув Максим.
Це… Я вагітна, прошепотіла Оксана.
Вони обоє були не готові до такого, та чоловік невпевнено посміхнувся:
Справді? У нас буде дитина?
Так! знервовано кивнула Оксана. І що ж ми робитимемо?
Максим трохи подумав і обережно поклав руку на живіт дружини.
Будемо імя вигадувати для малюка!
А як же робота? Борги?
Оксано, розберемося! Мама допоможе з дитиною, вона дуже любить малечу!
Максим почав усвідомлювати новий стан дружини, посадив її на диван. Раптом Оксана розплакалася:
Максе, я боюся. Кажуть, народжувати дуже боляче! Як я буду з ним поводитися? Якщо упущу? Чи не так візьму?
Тихо, Максим лагідно пригорнув її. Я буду поруч, разом все подолаємо.
Оксана потроху заспокоїлася у його обіймах, а згодом сама подзвонила Галинi Василівні. Вона знала, що свекруха порадіє цьому. І не помилилася…
