Слухай, я тобі зараз таке розповім Уяви: прокидаєшся, ще й шостій не пробило, а вже по хаті гуде блендер, як у супермаркеті перед святами. Це не один раз, а вже четвертий ранок підряд. Дивлюсь на годинник 6:15. А Соломія стоїть на кухні в лосинах і кропивавому топі, мішує в блендері щось зеленюче, на столі килимок для йоги валяється, ще й усміхається мені:
Доброго ранку, ти смузі будеш? Тут шпинат, селера, банан і насіння льону!
Я тільки головою похитав: ні, дякую! Залив собі кави, сів за стіл. Вона допила свою траву, взяла килимок і зникла у кімнаті на ранкове розтягування. З-за дверей лунає щось з медитації
Мені вже 53, а їй 35. Ота різниця в 18 років, про яку всі шепочуться. Три місяці вже разом живемо, хоча знайомі лиш пів року. Як переселилася до мене здавалося, буде ідеально. От зараз сиджу на кухні з кавою і думаю
Як ми взагалі зійшлися
Та все було занадто просто. Я в «Книгарні Є» шукав новий роман про слідчого, а вона щось гортала з саморозвитку. Перемовилися, обмінялися номерами. Через тиждень уже зустрічались, за місяць почали разом вибиратися із дому.
Ти любиш детективи? питає вона.
Обожнюю! А ти що читаєш? питаю у відповідь.
Соломія працювала маркетологинею в айтішній компанії, мала гарну зарплату, орендувала однушку на Лукянівці. Я працівник у центральному офісі, уже вісім років розлучений, діти виросли, живуть у Польщі, а я сам в трикімнатці на Оболоні.
Перші місяці казка. Побачення кожні пару днів: кіно, заклади, прогулянки по Андріївському. Вона легка, весела, цікава, не клеїться цілодобово, має свою малину, все з нею класно. Я думав: зріла ж, хоч молода.
Як договір на оренду у неї закінчувався, запропонувала:
А навіщо мені знімати далі, якщо ми й так завжди разом? Давай спробуємо пожити на твоїй.
Я, звісно, погодився. Квартира велика, грошей вона не просила, навіть пропонувала рівно скидатися на комуналку. Все по-людськи.
Перший місяць я ще себе вмовляв, що просто звикаю до її присутності. Другий почав нервуватися через дрібниці. Третій місяць зрозумів: так вже не витримаю.
Ми жили зовсім у різних світах
Соломія вставала о шостій щоранку. Навіть у неділю! Робила собі зарядку, йогу, готувала оці свої смузі з трави, сідала за роботу чи їхала в офіс. О девятій максимум уже в ліжку.
Це мій режим останніх пять років, інакше я не я! казала вона.
А я сова. Встаю вісім, спокійно пю каву, збираюсь, їду на роботу до девятої з копійками. Вечором сьома, телевізор, новини, інколи з друзями пиво. Лягаю у північ.
Практично не бачилися. Вранці вона повна енергії, а я тільки кліпаю очима. Ввечері вона вже позіхає, каже «я спати, бо завтра рано!», а я навпаки розслабляюсь.
Я пробував підлаштуватись лягав раніше, але ходив як зомбі. Просив, щоб вранці тихіше, а вона ображалася:
Я не можу міняти свій режим.
З побутом взагалі капець
Соломія справжня мінімалістка. Коли поселилась, викинула пів моїх речей: старий сервіз, футболки, попільничку, мій улюблений стос «Новое Время» за 2012.
Нащо цей мотлох? дивується.
Готувати вона не любила. Їла салати, якісь прості крупи чи щось на доставку. А я живу домашньою кухні борщ, вареники, голубці. Сам собі варю. Вона лише скривилася:
Як ти можеш їсти цю жирну їжу?
Подкасти в неї фоново то про інвестиції, то про відносини, то щось про стрес. Я після роботи хочу тиші!
Друзі її айтішники до 35, обговорюють крипту, стартапи, відпочинок у Туреччині чи Грузії. Я сиджу, киваю. Вони думають: що цей дядько з нами робить?
З близькістю теж не склалося
Соломія частіше хотіла близькості, ніж я. Уже не тридцять мені, розумієш? Мені треба настрій. Вона могла серед білого дня запропонувати:
Ходімо?
Я не завжди в тонусі, вона засмучується:
Я тобі нецікава вже?
Я пояснював, що втомився. А вона:
Ти старієш і не хочеш це визнавати.
Чесно трошки боляче було, бо дійсно, не молодіємо вже. Вона сама енергія і драйв, а мене вже цікавить спокій.
Пробували говорити, вона тягнула до лікарів, вітаміни ті всі. Я лише злився. Відчував себе не на своєму місці.
В якийсь момент я зрозумів граю роль
Було таке: сидимо ввечері, вона розповідає про новий запуск якогось ІТ-проєкту, показники там якісь, новий курс долара Я слухаю, киваю, але в голові: ну й нехай, мені все одно.
Я просто робив вигляд, що мені цікаво. Я старався бути молодіжним другом і партнером, якого вона хоче. А сам би просто хотів сидіти на кухні з пивом і дивитись футбол.
Через кілька тижнів стало нестерпно.
Розійшлись ми спокійно
Сів з нею, вимкнув телевізор.
Соломіє, давай будемо чесні: ми різні. Ти любиш динаміку, швидкий темп. Я ціную стабільність. Нам разом важко.
Вона посиділа, каже:
Я відчувала, що так буде. Думала, може, підлаштуєшся.
Ніяких сліз. На ранок зібрала речі, через тиждень написала:
Дякую за чесність. Бажаю тобі знайти свою людину.
Я їй теж побажав добра.
Що я зрозумів
Минуло вже пів року. Живу як мені добре: встаю коли хочу, готую борщ, дивлюсь Лігу чемпіонів. Сам собі господар, і не самотньо!
Ось що мені стало ясно:
По-перше, різниця у вісімнадцять років не тільки цифри. Це зовсім різні швидкості життя. Їй треба бігти вперед, поки є драйв. Я нині вже на іншому етапі.
По-друге, змінювати свої базові потреби заради когось прирікаєш себе на невдоволення і втому. Вона не могла пригальмувати, я не міг розігнатись.
По-третє, різниця у віці виклик для твого чоловічого его. Стріляєш очима на її друзів з Нової пошти, порівнюєш, чи не відстав, чи не вже старий
По-четверте, любові мало, треба ще, щоб підходили ритми і цінності.
Зараз нікого не шукаю, живу спокійно. Може, ще знайду близьку по духу. Може ні. Не кваплюся.
Чи мають шанси такі стосунки? Мабуть, так, коли ритми і цінності збігаються. Але для мене спокій і затишок зараз дорожчі.
