Вранці Михайлу Сергійовичу стало гірше. Він задихався. — Ніку, мені нічого не треба. Ні ваших ліків,…

На світанку Олексію Сергійовичу стало гірше. Він захлинався повітрям.
Богдане, мені вже нічого не потрібно. Жодних ваших ліків, нічого не треба. Лише прошу Дай мені попрощатися з Вірним. Дуже прошу. Від’єднай це все…
Чоловік кивнув на крапельниці.
Я не можу так піти. Розумієш, не можу…
По щоці прокотилася сльоза. Богдан знав: якщо вимкне всі апарати, навряд чи встигне провести його до виходу.
До палати зібрались чоловіки з усього відділення.
Богдане, хіба немає якось виходу? Не порядно це
Я розумію Але ж це лікарня, тут усе по-стерильному.
Та байдуже Бачиш, людині йти тяжко.
Все він добре розумів, тільки що міг? Богдан різко підвівся. Та міг усе! До біса всі приписи, до біса батькову фірму. Звільнять то й хай! Обернувся і зустрів погляд Ярини. В ньому читалося захоплення.
Богдан вибіг надвір.
Вірний, ходімо тихенько. Може, ніхто й не помітить. Пішли до господаря.
Він уже відкрив двері, як раптом перегородила шлях Олена Едуардівна.
А це ще що?
Олено Едуардівно Дуже прошу, дайте їм пять хвилин на прощання. Я розумію все, звільните так буде. Але прошу
Вона мовчала. Хто знає, що тоді діялося в її душі Та раптом відступила убік.
Гаразд. Тоді хай і мене разом звільнять.
Вірний, до мене!
Богдан кинувся бігти коридором лікарні пес поруч, Ярина попереду відкрила двері. Вірний, ніби щось зрозумів, миттю влетів до палати… ще стрибок і він на задніх лапах біля ліжка Олексія Сергійовича, передні лапи лежать на краю ковдри. У палаті тиша, як у могилі. Чоловік розплющив очі. Спробував підняти руку не виходить, заважають крапельниці. Тоді іншою рукою вирвав їх.
Вірний! Ти прийшов
Пес поклав голову на груди Олексія Сергійовича. Той погладив Вірного. Раз, вдруге. Усміхнувся… Усмішка застигла на його устах. Рука опустилася. Хтось тихо сказав:
Пес плаче
Богдан підійшов до ліжка. І справді, з очей Вірного текли сльози.
Все Ходімо Ходімо
***
Богдан сів на лавочку, а Вірний забіг у кущі й ліг. До нього підійшов чоловік із палати той самий, що перший поділився своїми котлетами. Простягнув пачку цигарок. Богдан збирався відмовитись, бо не курив, але махнув рукою й взяв.
Поруч сіла Ярина. Очі червоні, ніс набряклий.
Яринко Сьогодні мій останній день.
Чому?
Я спочатку тут був наче за покарання, потім, щоб довести батькові я зможу. Мав передати мені свою справу. Та не в цьому річ. Я не можу більше. Їду додому. Скажу йому прямо: твій син нікчема. Пробач, Яринко
Богдан зібрав речі й відніс заяву. Ярина дивилася у вікно, як він підїхав до входу на своєму білому «мерседесі», вийшов. Відчинив пасажирські двері, сказав щось Вірному в кущах і потім пішов до машини, сперся. Пес ще кілька хвилин дивився Богдану у вічі, потім заскочив у машину.
Ярина знову плакала.
Ти не нікчема! Ти найкращий!
***
За кілька днів Ярина побачила, як із головним лікарем іде чоловік, дуже схожий на Богдана. Вона вихором скотилася сходами і вибігла на двір.
Ви тато Богдана?
Головний лікар здивовано глянув.
Ярино, що коїться?
Почекайте, Сергію Миколайовичу, потім мене звільните! Це ви?
Вадим Олегович теж здивовано розглядав маленьку дівчину у веснянках.
Я.
Вам не можна! Чуєте?! Вам не можна думати про Богдана, як про нікчему! Він найкращий! Він єдиний не злякався і дав людині попрощатися з другом перед смертю! У Богдана є серце й душа!
Ярина розвернулася й подалася до лікарні. Вадим Олегович усміхнувся.
Дивись, яка!
Сергій Миколайович відповів:
Ну і що з нею робити? Дівчина чудова, та все їй подавай правду!
Це хіба погано?
Не завжди добре
***
Минуло три роки.
З воріт гарного будинку вийшла родина. Богдан котив візочок, а Ярина тримала на повідку великого пса. Вони дійшли до Дніпра, і Ярина відпустила його.
Вірний, далеко не йди!
Собака помчав до річки. Дитина у візочку застогнала. Вірний за мить був поруч і просунув морду до малечі.
Ярина засміялася.
Богдане, нам, здається, няня не потрібна. Чого ти примчав? Соня просто пустишку загубила.
Малюк знову заснув, Вірний перевірив, що все гаразд, і знову погнався за метеликом…