— У тебе все гаразд? Марічко, відчини. — Олена сильніше застукала кулаками у двері ванної.
Олена прокинулась й прислухалась. Поруч сопів чоловік. Крізь білий серпанок хмар пробивалося березневе сонце. Вона глянула на годинник і здригнулася, злякавшись, що запізниться на роботу. А потім згадала — сьогодні вихідний, 8 Березня.
Так, умитися, випити кави й приготувати сніданок, поки Марійка й чоловік не прокинулися. Олена обережно вибралася з-під ковдри. Але Максим прокинувся, заворушився.
— Котра година? — не розкриваючи очей, спитав він.
— Пів на десяту.
Чоловік різко сів на ліжку.
— Спокійно. Вихідний, свято, спи, — усміхнулася Олена.
— А сама чого схопилася? — Максим пригорнув її й уперся носом у шию. — Вітаю, моя кохана жінко, мати наших дітей.
— Ну, якщо на те пішло, дитина в нас одна, — засміялася Олена. — Я піду сніданок готувати, а ти ще полежи.
— Поки ти снідатимеш, я пробіжуся. Погода чудова. — Максим скинув ковдру, підвівся й босоніж попрямував до ванної.
Олена вчора вже перетерла сир на сирники. Залишилося порізати банан, змішати з борошном і підсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий аромат.
— Як смачно пахне, — у дверях з’явилася збиранкована Марійка у шортах і футболці, мружилася від яскравого світла.
Промінь сонця на мить прорвався крізь хмари й освітив кухню, відібравшись від блискучого чайника.
Раптом Марійка прикрила рота долонею й зникла. Олена завмерла, а потім кинулася за дочкою.
— Марічко, відчини. У тебе все гаразд? — Олена прислухалася й постукала у зачинені двері. Чути було, як тече вода. — Марійко, відчини! — Вона сильніше застукала.
Тривога залляла серце. Олена відганяла її, переконуючи себе, що у доньки просто розболівся живіт. Раптом їй забилось серце від жахливої здогадки. Усе всередині застигло. «Ні, цього не могло статися з Марійкою. Випускний клас, відмінниця, збиралася в університет… Боже, за що?!»
Пахнуло горілим, і Олена кинулася на кухню. Вилаялася, зішкрібала сирники у смітник. Це трохи повернуло її до тями. «Тихо, без паніки», — намагалася заспокоїтися.
Почувши дзвінок, подумала, що це Максим, і побігла відчиняти. На порозі стояв хлопець із букетом кольорових тюльпанів.
— Доброго ранку, Олено Миколаївно. Це вам.
— Дякую, — приголомшено взяла квіти. — Заходь, Марійка у ванній.
Хлопець увійшов, але не зняв куртку, метушився біля дверей. Олена зрозуміла — це він причина неприємностей.
— То це ти? — прошипіла вона. — Ти? А знаєш, що я можу тебе посадити за розбещення неповнолітньої?
Він перелякано кліпнув.
— Я прийшов поговорити. Я люблю Марійку й не тікатиму від відповідальності…
У цю мить із ванної вийшла бліда Марійка. Вона злякано подивилася на матір, потім на хлопця.
— Ти? — спитала, як і Олена.
— Хто мені пояснить, що тут коїться? Чому її нудить? Може, ти? — Олена підвищила голос.
— Мамо! Все гаразд, — Марійка попередильно підняла руки й пішла до кімнати.
— Марійко! Вернись!
У цю мить двері відчинилися, і увійшов Максим.
— О, у тебе появився шанувальник? — вказав на квіти. — Сподіваюсь, від радості кричала?
— Від радості? — Олена задихнулася. — Він… — не могла вимовити жахливої правди.
— Я люблю вашу доньку й хочу на ній одружитися, — випалив хлопець, почервонівши.
— Оце заява. А я вже заревнував, — пожартував Максим. — Але Марійка ще в школі, і ти теж. Серйозну розмову треба мати. Як тебе звуть?
— Василь, Василь Гаврилюк. Я прийшов, щоб ви не думали…
— Роздягайся й заходь. Оленко, постав квіти у вазу. Я швидко скупаюся й приєднаюся.
З появою Максима стало спокійніше. Олена поставила вазу, помилувалася, як яскраві квіти оживили кухню. І знову взялася за сирники.
Сонце сховалося за хмарами. Незабаром на тарілці вже лежала ціла гора сирників. Максим увійшов, принісши з собою запах гелю.
— О, сирники! Марійко, кликай гостя до столу! — гукнув він. — То що трапилося?
Олена не встигла відповісти. У кухню несміливо увійшов Василь. На світлі він виглядав зовсім юним. Максим кивнув на стілець.
Марійка переодягнулася й виглядала краще. «Може, нічого й нема?» — сподівалася Олена.
— Поль, не метушись. — Максим поклав сирники Василеві. — А ти чому не сідаєш? — звернувся до доньки.
— Не хочу.
Олена кинула тривожний погляд.
— Ти теж не хочеш? — Максим подивився на дружину. Вона мовчки вийшла.
— Що сталося? — знайшов її у кімнаті.
— Сталося… — почала Олена, але у дверях з’явилися діти.
— Час розповісти, нащо прийшРодини вирішили об’єднати зусилля, щоб підтримати молодих, бо любов і розуміння — це те, що по-справжньому зміцнює сім’ю.
