Багато залежить від долі
Часто самі люди роблять своє життя важким, нестерпним, але потім усвідомлюють треба пробачити, зрозуміти, полюбити. І тоді все налагоджується, життя стає легшим. У Соломії не було ні братів, ні сестер. Єдина дитина в родині, і часом їй бракувало спілкування.
Та коли Соломія вийшла заміж за Ярослава і дізналася, що в них буде двійня, від щастя вона не знала, куди подітися.
Мої діти ніколи не відчують самотності, їм удвох буде весело, ця думка гріла їй серце.
Незабаром подружжя довідалося, що чекають доньок. Хоч Ярослав мріяв про сина, але швидко забув про це. Олеся та Марянка забрали все його серце без остачі. Обидві дівчинки були гарненькими, схожими, як дві краплини води. Ярослав дивувався, як Соломія розрізняє їх за ледь помітними деталями, яких він не бачив. Для нього це було справжнім випробуванням:
Соломіє, я не можу зрозуміти, кого щойно нагодував, а хто з доньок голодна, а дружина, сміючись, підсаджую до нього ту, яку він пропустив.
Як ти їх розрізняєш? Це ж неможливо! Я постійно плутаю хто Олеся, а хто Марянка.
Та ніщо не міняло його любові до доньок він їх обожнював. Дівчатка підростали, Соломія, яка цілий день була поряд з ними, виснажувалася, чекаючи вечора, коли чоловік повернеться з роботи й трохи її розвантажить. Вона мріяла про відпочинок, про хвилину спокою.
Я втомилася, одного разу вилила душу чоловікові. Не можу на хвилину від них відірватися, лізуть усюди, треба пильнувати кожен їхній крок. Може, візьмеш відпустку?
Соломійко, ти ж знаєш зараз ніхто мені відпустки не дасть, роботи багато. Я ж один заробляю, годую сімю. Хто про наш добробут дбатиме? Розумію, що тобі важко, але допомагаю, як можу.
Ярослав справді після роботи забирав доньок і йшов з ними гуляти, щоб дружина відпочила, а якщо погода була поганою грав з ними у кімнаті.
Одного разу він повернувся з роботи, відчинив двері й одразу почув голосний плач дівчаток. Увірвався у кімнату а дружина спала на дивані, розхристана, з запахом алкоголю.
Він швидко заспокоїв доньок, нагодував їх, вирішив, що з Соломією поговорить пізніше. Коли вклав Олесю й Марянку спати, нарешті почав розмову.
Соломіє, як ти могла? Діти плакали, а ти навіть не чула.
Ти нічого не розумієш! Я теж людина, мені треба розслабитися, відпочити. Подивився б я на тебе, як би ти метушився від плити до дітей і назад! Я трохи випила, не знала, що так виснажена відразу відключилася.
Я тобі вірю, але це не вихід. Вино до добра не доведе. До того ж діти потребують нагляду, раптом щось станеться.
Він вірив їй справді, вона виснажена, треба допомагати більше. Сподівався, що більше такого не повториться, але помилявся. Все частіше знаходив дружину пяною, а дітей заплаканими. Соломія вимагала відпочинку.
У мене дві доньки, ти розумієш, як я метушуся? Виснажуюся, тому й розслабляюся. Тобі що ти на роботі цілий день, тебе немає вдома. Мені важко!
Ніякі розмови не допомагали. Соломія пила все більше. Вона не хотіла слухати Ярослава, вимагала лише відпочинку. Він був безсилий. Коли донькам виповнилося по чотири роки, він подав на розлучення, сподіваючись, що дітей залишать з ним, а не з матірю-алкоголічкою.
Але суддя вирішила інакше. Одну доньку віддали матері, іншу батькові. Це було жахливо. Дівчатка ридали, розлучаючись. Вибору не було. Ярослав із Марянкою поїхали до батьків у інше місто. З Соломією залишилася Олеся.
Мати налаштовувала доньку проти батька:
Подякуй своєму татові це він розлучив тебе з сестрою, шепотіла вона плачучій Олесі.
У рідному місті Ярослав влаштувався на роботу, жив із донькою у батьків, вони допомагали. Він спокійно йш
