«Вибач, що так вийшло».
Богдане, ти справді все спакував? Може, перевірити ще раз? крикнула я, зупинившись перед зачиненими дверми ванної.
Соломіє, годі! У мене ціла валіза, ти ж бачила, відповів він крізь шум ванни. Але голос голос його тремтів. Чи це мені здалося?
Валізу я бачила. Але що ти туди натовкав це вже ні, пробурмотіла я й відійшла.
Соломіє, зроби мені каву, будь ласка! Міцну. Без молока, додав він уже спокійніше, вимикаючи воду.
Я пішла на кухню, мовчки взяла кавник, налила води, всипала мелену каву, кинула щіпку солі так, як він любить. У нас є кавомашина, але Богдан обожнює каву, яку варю я. «Ти така турботлива», сказав він минулої ночі, коли пізно повернувся з роботи й побачив, як я, наче моя бабуся, обгорнула його вечерю рушником, щоб не остигла.
Останнім часом він затримувався все частіше ніби через роботу. Карєра, знаєш. Готується до підвищення. А я? Я стояла поруч. Варила, прасувала, терпіла.
Божественний аромат божественого напою! промовив Богдан, заходячи на кухню й відкидаючи вологе волосся з чола. Він сів за стіл і взяв чашку.
Соломіє, сьогодні привезуть доставку я замовив нові чохли на авто. Прийми, будь ласка. Оплата при отриманні, сказав він, розмішуючи в каві ложку цукру.
Зрозуміло. Як завжди, присіла я напроти.
Ця відрядження невчасне, зітхнув він. Але я не можу відмовитися. Ти ж розумієш шанс, можливо, єдиний. Начальник відділу не жарт.
Так, зрозуміло Не думала, що для такої посади треба їздити.
Настрій начальства. Ну, у мене ще півгодини, швидко попрацюю з телефону.
Він підвівся й пішов у кімнату. Чашку залишив на столі. Та й бог із ним. Він напружений, не можна його звинувачувати.
Я взяла його чашку, але раптом завібрував телефон повідомлення. Відкрила.
«Соломіє, Богдан бреше. Це не відрядження. Він летить із Алісютою Мельник до Італії. Зупини його, поки не пізно. Він руйнує собі життя.»
Марічка. Його молодша сестра.
Щось клацнуло в голові. Він з Алісютою? Це не може бути правдою. Жарт? Але Марічка не з тих, хто пише таке для сміху. І вона ніколи не бреше.
Перед очима все попливло. Повітря стало важким, як бетон. Я ледь дихала. Зібравшись із силами, налила собі води і знову опустилася на стілець.
Хотілося ридати. Кричати. Рознести все на шматки. Але в голові було лише одне: «Навіщо?»
Стиснула кулаки. Хотіла кинутися до нього, влаштувати скандал, зірвати маску. Але не зробила цього. Він не вартий.
Нехай іде. Я влаштую йому сюрприз. Не сварку діло.
Відкрила банківський додаток. На спільному клієнтському рахунку 1 800 000 гривень. Дивно, але і тут він встиг: 450 000 зникло. Мої гроші, до речі. Мої зарплати з проєктів, мої нічні зміни. А він прокутив мою заощадження на відпочинок із колишньою.
Про Алісюту я знала. Богдан сам розповідав, і Марічка згадувала. Шкільна мрія, дурнувата. Двічі його підводила спочатку заради старшого, потім заради «перспективника». А тепер вона знову тут. Богдан купився. І бреше.
Хоча б чесно сказав: «Соломіє, я кохаю іншу. Вибач». Було б боляче, так. Але не так гидко. А замість цього як щур. Гроші зняв, про відрядження бреше, валізу зібрав
Добре. Я зніму решту. Сьогодні ж. До копійки. Потім розлучення. Його речі? Курєром до його батьків.
Перевірила календар завтра вдень важлива презентація. Якщо все піде добре, візьму відпустку. Не в Італію, ні. Може, Португалія. Або кудись, де він ніколи не був.
Соломіє, я піду, краще виїхати раніше, увійшов він до кухні, ідеально одягнений, з краваткою.
Бувай. Гарної відрядки, витиснула я, міцно стискаючи чашку.
Що з тоном?
Уявила.
Я буду сумувати
Сумніваюся, що в тебе буде час.
Не проведеш до дверей?
Краще помию посуд.
Ну добре, тоді я пішов.
Щасливо.
Двері грюкнули. Богдан і гадки не мав, що пішов назавжди. Завтра зміню замки.
Я сіла на стілець. Ринула в сльози. Гіркі. З розпачу, з приниження. Зрадник.
Ще одне повідомлення від Марічки:
«Соломіє, як ти?»
Витерла сльози й подзвонила.
Марічко, звідки інфа?
Подруга Алісюти розповіла. Вона знову до Богдана причепилася. Він купився. Соломіє, мені шкода, що так
Дякую, що попередила. Я його не зупинила. Нехай тікає.
Він ідіот. Вона його втретє кине.
Його вибір. Марічко, не кажи йому, що я знаю.
Та я й так не скажу. Набрид він мені!
