Мені шкода, що так вийшло
Миколо, ти впевнений, що взяв усе? Хочеш ще раз перевірити? гукнула я, зупинившись перед закритими дверима ванної.
Олено, залиш мене! Я все взяв валізу повну, ти ж бачила, відповів він через шум води. Але голос голос йому тремтів. Чи це мені здалося?
Валізу я бачила. А що в ній ні, прошепотіла я, відступаючи.
Олено, зроби мені каву! Міцну. Без молока, додав він спокійним тоном, вимикаючи воду.
Я пішла на кухню, мовчки дістала турку, налила води, засипала мелену каву, дрібку солі як він любить. У нас є кавомашина, але Микола обожнював каву, зварену моїми руками. «Ти така турботлива», казав він вечорами, повертаючись пізно з роботи й бачачи, як я, за звичкою бабусі, обгортаю вечерю рушником, щоб не охолола.
Останнім часом він постійно запізнювався нібито на роботі. Робив карєру. Готувався до підвищення. А я залишалася в тіні. Готувала, прасувала, терпіла.
Який божественний аромат цього нектару! промовив Микола, заходячи на кухню і відкидаючи вологе волосся з чола. Сів за стіл, простягаючи руку по чашку.
Олено, сьогодні прийде курєр я замовив чохол на авто. Прийми, будь ласка. Оплата при отриманні, сказав він, додаючи ложку цукру в каву.
Звичайно. Як завжди, відповіла я, сідаючи навпроти.
Ця відрядження не в найкращий час, зітхнув він. Але я не можу відмовитись. Це шанс, можливо, єдиний. Вищий керівник не жарти.
Так Я не думала, що на такій посаді доведеться їздити по області.
Капризи начальства. Ну що ж, у мене ще півгодини попрацюю з телефону.
Він підвівся, пішов у іншу кімнату. Не прибрав чашку. Нічого. Що з нього взяти дуже напружений.
Я простягнула руку за його чашкою, і в цю мить телефон здригнувся повідомлення. Відкрила.
*«Олено, Микола бреше. Ніякої відрядження немає. Він летить до Італії з Русланою Мороз. Зупини його, поки не пізно. Він зруйнує собі життя».*
Аліна. Його молодша сестра.
Щось клацнуло в голові. Він з Русланою? Не може бути. Жарт? Але Аліна не з тих, хто жартує про таке. І вже точно не бреше.
Все попливло перед очима. Повітря стало важким, наче з бетону. Ледь дихала, підвелася, налила собі води і знову опустилася на стілець.
Хотілося кричати. Розбити все. А в голові лиш одне: *«Навіщо?»*
Стиснула кулаки від люті. Хотіла кинутися до нього, влаштувати скандал, зірвати маску. Але не стала. Не варто.
Нехай іде. А я підготую сюрприз. Не скандалом вчинками.
Відкрила банківський додаток. На спільному рахунку мільйон двісті гривень. На диво, тут він встиг втрутитися трьохсот тисяч уже не було. Мої гроші, до речі. Гонорари за проекти, ночі, проведені за роботою. А він на мої заощадження везе свою першу любов у відпустку.
Про Руслану я знала. Сам Микола розповідав, і Аліна якось згадувала. Шкільне кохання, невгамовна. Двічі його кидала спочатку заради старшого чоловіка, потім заради хлопця з «перспективою». Тепер повернулася. І Микола знову попався. І знову бреше.
Міг би хоч чесно сказати: *«Олено, я кохаю іншу. Пробач».* Було б боляче, так. Але не так підло. Натомість повівся як щур. Взяв гроші, збрехав про відрядження, набив валізу
Що ж. Я візьму решту. Сьогодні. До останньої копійки. Потім розлучення. Його речі курєром до батьків.
Перевірила календар завтра опівдні важлива онлайн-презентація. Якщо все пройде добре поїду у відпустку. Не в Італію, ні. В Іспанію, може. Або туди, де він ніколи не був.
Олено, я йду, вирішив вийти раніше, сказав він, заходячи на кухню в елегантному костюмі з краваткою.
Щасливої дороги. Нехай все вдасться, відповіла я, стискаючи чашку в руці.
Що це за тон?
Тобі здалося.
Я буду сумувати
Сумніваюся, що в тебе буде на це час.
Не допоможеш з валізою?
Краще помию посуд.
Гаразд, я пішов.
Іди.
Двері грюкнули. Микола навіть не підозрював, що йде назавжди. Завтра зміню замки.
Я сіла на стілець. І ринула в сльози. Гіркі. Від болю, від приниження. Зрадник.
Ще одне повідомлення від Аліни:
*«Олено, ти в порядку?»*
Витерла сльози, набрала номер.
Аліно, звідки ти знаєш?
Подруга Руслани мені розповіла. Вона знову причепилася до Миколи. І він знову повівся. Олено, мені так шкода
Дякую, що попередила. Я його не зупинила. Хай іде.
Він дурень. Вона його втретє кине.
Його вибір. Аліно, не кажи йому, що я знаю.
Я й говорити з ним не хочу. Набридло!
Дякую. Наші стос
