Вийду заміж, тільки не за цього красеня. Так, він чудова людина у всіх сенсах. Але не моя доля.
“Знову мама прийшла зі своїм цивільним чоловіком і ще з якимось чоловіком. Вже під градусом”, Дарина затислася в кутку за маленькою шафкою.
“І сховатись ніде, на вулиці вже сніг лежить. Як мені все це набридло. Влітку закінчу девять класів і поїду до Дніпра. Вступлю у педколедж, стану вчителькою. Місто недалеко якихось десять кілометрів, а я все одно житиму в гуртожитку”.
Мама та гості вмостилися на кухні. Чути було плескіт, як розливали щось у склянки, запах копченої ковбаси навівав апетит. Дівчина непомітно ковтнула слину.
Зачекай но! почула вона мамин голос.
Чого викручуєшся?
Вас же двоє…
Та ніби не вперше з двома, зареготав Степан, співмешканець мами.
Гупнуло щось упало, посуд дзенькнув. Чути було шурхіт і сопіння. Дарина ще дужче притиснулася до стіни. Нарешті стало тихо.
Дивись, Петре, вона, мабуть, заснула, обізвався співмешканець.
Кажуть, дівка хороша, а щось у мене до неї…
Слухай, та в неї ж дочка…
Яка дочка?
Даринка, вже доросла, певно у кімнаті сховалась.
Та затягни її сюди, зрадів Петро.
Даринка, ти де?! до кімнати зайшов Степан, побачив Дарину, посміхнувся ядовитою посмішкою. Ходімо, сідай з нами!
Я тут залишусь…
Чого стидаєшся? Степан намагався її обійняти.
Дарина схопила вазу, що стояла на шафці, та гепнула Степана по голові. Знову дзенькнуло розбите скло. Вирвалась, вискочила з кімнати.
Лови її! крикнув Степан.
Але Дарина вже була біля вихідних дверей. Взуватися не встигла, так у шкарпетках, старих шортах і футболці злетіла на вулицю.
За нею вибігли і чоловіки. На вулиці селища ні душі. Куди бігти ввечері по снігу? Позаду лунали крики. У великому будинку, повз який вона пробігала, загавкав пес. Потім пролунав голос, що крикнув на собаку.
Дарина підбігла до воріт і стала стукати. Двері відкрив чоловік років сорока пяти.
Допоможіть! прошепотіла дівчина, дивлячись йому у вічі.
Заходь! чоловік затягнув її в сіни й зачинив двері.
Сергію, хто там? на ґанок вийшла жінка.
Ось, господар показав на Дарину. За нею чоловіки женуться.
Швидко в хату! жінка схопила Дарину за руку. Розкажеш всередині!
Даринка, виходь по-доброму! до двору кричав Степан.
Сергію, не втручайся! гукнула жінка. Заходь в хату!
З двору лунали брудні крики та гавкіт.
Треба поліцію викликати, жінка дістала телефон.
Галю, зачекай! Сам розберуся. Вони, мабуть, тутешні.
Ти як збираєшся з ними розбиратися?
Помирно. Заспокой дівчину!
Господар взяв пакет, підійшов до холодильника, поклав туди пляшку самогону і шматок домашньої ковбаси.
У дворі почухав пса, і вийшли на вулицю. До нього підбіг Степан:
Віддай Даринку!
На, і йдіть геть!
Відкрив пакет, усміхнувся, кивнув другові. Йдемо, Петре!
***
Так, мене Галина Андріївна звати, жінка поставила чайник. Сідай, розкажи хто ти така і що трапилось.
Я Дарина, дівчина забилася з зубами. Я живу на цьому кінці вулиці.
Ти донька Олени?
Так.
Ми тут недавно живемо, але про твою маму вже чули…
Дарина схилила голову і розплакалася.
Не плач, жінка підійшла, ніжно пригорнула Дарину до себе. Дарина завмерла, потім ще сильніше розплакалася.
Годі-годі, заспокойся! Зараз чаю попємо.
Зайшов Сергій Іванович:
Все, відчепилися!
А з цією красунею що робити будемо? усміхнулася Галина Андріївна.
Завтра поговоримо. А зараз чай та ванна.
Хочеш їсти? поставила кухоль чаю та бутерброди. Зявились залишки пляцка.
Їж, їж! Сергій підморгнув, дивлячись на Дарину.
Розпитуваннями Дарину не мучили. Старались не навязуватися, бачили, що вона ніяковіє.
Після вечері Галинина відвела Дарину до ванної:
Помийся, вдягни цей халат!
***
Дарина мріяла про одне: щоб її сьогодні не вигнали на вулицю. Як добре в теплій воді, а на дворі мороз. Пора виходити.
Вийшла. Господарі сиділи у вітальні. Дарина винувато усміхнулась:
Дякую вам!
Ось що, Даринко, почала Галина. По тобі видно, що назад йти не хочеш. Ніхто тебе особливо шукати не збирається.
Дівчина опустила голову ще нижче.
Завтра нам рано їхати…
Я розумію…
Ти залишаєшся сама. Нікому двері не відчиняй! У двір наш Барон нікого чужого не пустить. Зрозуміла?
Так! вигукнула Дарина.
Можеш сварити борщ до нашого повернення? хитро усміхнувся Сергій Іванович. Умієш?
Умію, заговорила Дарина, боячись, що виженуть. Готувати я добре вмію. І прибрати в хаті теж можу.
Якщо не важко, то нижній поверх поприбирай, погодилась Галина Андріївна.
***
Прокинулася разом із господарями. Тихо лежала, боялась, що виженуть. У дворі загуділа машина. Згодом все стихло.
Встала. Вмилася. На кухні гарячий чайник, на столі хліб, ковбаса, сир. На обробному столі свинячі реберця.
Поснідала, все упорядкувала, підлогу помила.
В коридорі побачила пилосос, увімкнула, заходилась чистити.
Тільки вимкнула пилосос, як почула:
Що тут відбувається? голос за спиною.
Розвернулася високий хлопець, років вісімнадцять, з цікавими карими очима.
Я просто прибираю, прошепотіла Дарина. А ви хто?
Гм… хлопець дістав телефон:
Мамо, я вже вдома. А це хто?
Богдане, хай ця дівчинка трохи в нас поживе, почулася відповідь.
Мені все одно.
Сховав телефон, уважно оцінив Дарину, пішов на кухню.
Може, чай зробити? запитала Дарина.
Сам справлюсь.
***
Дарина прибрала пилосос, заходилась витирати пил, прислухаючись.
Хлопець поснідав, пішов у ванну. Вийшов, пахнув лосьйоном, свіжо поголений.
Сергію, дай ще пляшку! чувся крик з вулиці.
Що там робиться? Богдан підійшов до вікна.
Не відчиняйте їм! злякано прокричала Дарина.
Богдан зацікавлено глянув на неї, усміхнувся і рушив до дверей. Дарина стурбовано визирала у вікно біля воріт її кривдники.
Богдан вийшов. Вони накинулися на нього, і раптом… обоє попадали в сніг. Богдан щось їм сказав ті мовчки стали й поплентались до маминої хати.
***
Богдан повернувся. Упявся поглядом у Дарину. Підійшов:
Ти що, злякалась?
Розгублено притулилася йому до грудей, заплакала.
Як тебе звати?
Дарина.
Я Богдан. Годі плакати. Вони більше не прийдуть.
***
Богдан пішов у свою кімнату. Дарина зварила борщ, сіла на кухні.
Залишитись тут дуже хотілося, але розуміла це поза межами дозволеного.
Повернулись господарі. Галинина голова здивовано хитнулася, оцінюючи порядок у хаті. Сергій високо оцінив борщ.
Я, мабуть, піду додому промовила Дарина. Дякую вам за все!
Даринко, залишайся ще трохи!
Дякую, Галини Андріївно! Я додому
Ступила до дверей задумалась. Уже добу ходила по хаті в чужому халаті й капцях.
Ходімо! Галина взяла її за плечі, повела у кімнату.
Відчинила шафу, довго перебирала речі, нарешті дістала джинси, светр і теплу куртку.
Одягай! Ми з тобою майже одного зросту.
Та не треба…
Не будеш же ти гола йти. Одягай! Не збіднію!
Надягла. Поглянула в дзеркало ще ніколи не мала такого гарного одягу.
У коридорі отримала нову шапку та зимові чоботи.
Носи на здоровя!
Дякую, Галини Андріївно!
***
Життя потекло звичним руслом, хоча й не зовсім звичним. Мама почала працювати на фермі, її співмешканець зник із другом.
Прийшла весна. Дарина сиділа вдома за уроками, аж тут хтось постукав до воріт. Дарина виглянула Богдан!
Побачив кивнув їй: виходь!
Дарина вилетіла на двір.
Привіт! усміхнувся Богдан.
Вітання!
Мама тебе щось кликала…
***
І ось Дарина в тому домі, де провела найщасливіший день весною.
Привіт, Даринко! на порозі зустріла Галинина, обійняла міцно.
Вітаю, Галини Андріївно!
Заходь! Чаю попємо!
Галинина налила чаю.
Слухай, є справа до тебе. Ми з чоловіком на місяць летимо в Туреччину, мрійливо усміхається. Син вдома рідко буває. Може, подивишся за будинком? Барона погодуєш, кота теж, і квіти, дуже багато квітів.
Звичайно, пані Галини Андріївно!
Добре! подала купюри. Ось двадцять тисяч гривень.
Та навіщо?
Бери! Ми не збідніємо, а тобі старт у місті дасть!
Пішли по хаті: Галинина показала, де які квіти, де корм для кота й м’ясце для пса. Потім покликала Богдана:
Богдане! син одразу вийшов зі свого кабінету. Познайом Дарину з Бароном!
Ходімо! Богдан легко поклав руку на її плече.
Вийшли у двір, відвязали Барона, рушили гуляти.
Дорогою Богдан розповідав про навчання у Криворізькому інституті, про карате, родинний бізнес.
А Дарина думала зовсім про інше. Вона зрозуміла між нею та Богданом прірва, як між її мамою і батьками Богдана. Так, вони добрі, світлі люди, але це життя не казка про Попелюшку.
“Через два місяці складу іспити в коледж, точно складу, буду вчитися, працювати, боротися, стану людиною. Вийду заміж, тільки не за цього красеня. Так, він прекрасний, але не моя доля!
Я вдячна Галини Андріївні за одяг і ці двадцять тисяч гривень. Це допоможе у місті перший час”.
Внутрішнє відчуття підказувало Дарині, що саме у цю хвилину закінчилось її важке дитинство. І починається життя доросле, непросте, але тепер все залежатиме лише від неї.
Дійшли до будинку. Дарина погладила Барона, усміхнулась Богдану, і пішла додому. Завтра починається її робота в цьому будинку. Просто робота і все!
