Чи віриш ти у долю? Часом одна єдина дрібниця може зруйнувати мур брехні, зведений роками. Ця пригода сталася колись давно у звичайному міському парку, серед тиші, яка раптово змінилася шепотом відкритої таємниці.
**Сцена 1: Знахідка**
Теплий сонячний день. Малий хлопчик, років сім, сидів на лавці біля алей і кружляв у руках старий шкіряний гаманець, знайдений серед густої трави. Відчинивши відділення для карт, він затамував подих: з прозорого віконця йому всміхалася жінка з фотографії.
**Сцена 2: Власник**
До лавки швидко прямував чоловік у дорогому класичному костюмі. Його обличчя відбивало вираз полегшення; він важко дихав, ніби пробіг декілька кварталів.
**«Дякую, що знайшов його! Це дуже цінна річ для мене»,** сказав він, простягуючи руку за гаманцем.
**Сцена 3: Несподіване запитання**
Хлопчик не поспішав віддавати знахідку. Він міцно притиснув гаманець до грудей і уважно подивився чоловіку в очі. Голос тремтів від здивування:
**«Чому у вас тут фотографія моєї мами?»**
**Сцена 4: Шок**
Чоловік обережно опустився на одне коліно перед хлопчиком. Його лице миттєво зблідло, рука застигла у повітрі. Він ледве чутно прошепотів:
**«Це неможливо Це моя дружина. Вона зникла безвісти сім років тому».**
**Сцена 5: Зіткнення доль**
Хлопчик витягнув із кишені своєї куртки таку ж саму фотографію, вже трохи помяту на краях.
**«Вона чекає на мене там, на дитячому майданчику»,** промовив він, показуючи у бік гойдалок.
Очі чоловіка наповнилися непідробним подивом. Він повільно обернувся у вказаному напрямку
Опритомніти від пережитого було нелегко. Андрій (так звали того чоловіка) підвівся, ледь тримаючись на ногах. Удалені на лавці біля пісочниці сиділа жінка в легкому пальті. Коли вони підійшли ближче, вона відірвала погляд від книги, яку тримала на колінах. Їхні очі зустрілися вперше за стільки років. Книга випала з її рук на мокрий пісок.
**«Катерина?..»** прошепотів Андрій.
Вона не втекла. Лише накрила обличчя долонями та розплакалася. Як з’ясувалося потім, ще сім років тому Катерина потрапила у страшну аварію далеко від рідного Львова, після якої повністю втратила пам’ять. Вона не знала, ким була, звідки родом. На той час вона вже носила під серцем сина (про це вона ще не здогадувалася), і весь цей час жила з новим іменем, виховуючи малого сама, вважаючи, що її життя почалося ніби з чистого аркуша у палаті лікарні.
Гаманець, який того дня випадково впустив Андрій, був його найдорожчою річчю на згадку про «загиблу» дружину. Та доля звела їх на одній алеї, у той самий час, щоб малий гаманець нарешті повернув синові батька, а чоловікові давно втрачене кохання.
