Випадковостей не буває
Після того, як моя мама пішла з життя, пройшло майже чотири роки, але я досі вдячно памятаю ту невимовну тугу, яка заповнила всю оселю. Особливо згадується той вечір після похорону, коли ми з татом залишилися сам-на-сам у великому, міцно збудованому будинку було тісно від мовчання і болю.
Я тоді мав шістнадцять років і добре розумів, як складно нам із татом. Ми були щасливою сім’єю, а тепер залишилися вдвох. Тато, Степан Григорович, обійняв мене за плечі і тихо сказав:
Олеся, треба якось жити далі звикнемо, доню
Минав час. Я вступила в медичне училище на фельдшера і кілька місяців працювала вже в нашій лікарні у селі. Жила сама в батьківському домі, бо торік батько одружився вдруге й переїхав до сусіднього села до нової дружини. Я не тримала на нього образи кожен має право на життя, і собі казала, що ще й я колись вийду заміж. Татові ще бути щасливим він не старий.
Сьогодні у тата день народження. Я спеціально вибрала найкращу вишиванку й нові туфлі, щоб гарно виглядати. Коли вийшла з автобуса, батько вже чекав у дворі.
Привіт, татусю! усміхнулася я і простягнула пакунок із подарунком. З днем народження!
Ох, доню, моя хороша, заходь! обійнялися міцно і увійшли до хати.
Олеся, ти, нарешті, прийшла! з кухні вийшла Катерина, мачуха. Мої дітлахи вже аж ворон ловлять від голоду.
Рік минув, як тато з Катериною живе. У неї двоє дітей: тринадцятилітня Наталка кмітлива, але неврівноважена, та син Андрійко, десятирічний бешкетник. Я у них буваю нечасто ось лише вдруге за цей рік. Наталчині гострі жарти й зухвалість мене не зачіпають намагаюся не звертати уваги, хоча Катерина рідко зупиняє дочку.
За святковим столом Катерина почала розпитувати:
Олесю, а хлопець у тебе є?
Є, кажу.
Ну, й про весілля думаєте?
Я ніяковіла від таких відвертих запитань.
Побачимо, лише посміхнулась.
Дивись, Олесю, каже вона з натягнутою усмішкою, ми з твоїм батьком вирішили, щоб він уже більше тобі не допомагав. Сімя в нас велика. Ти вже доросла, працюєш. Заміж вийдеш чоловік хай утримує. Твому батькові про власну сімю думати треба, а не про тебе
Катерино, втрутився тато, ми ж про інше домовлялись, я й так тобі розказував: дочці даю набагато менше, ніж сімї
Але Катерина й слухати не хотіла:
Ти для неї банкомат, а ми повинні страждати?
Тато стиснув губи, мовчав. Я відчула нудоту й вирішила вийти у двір, сісти на лавку, перевести подих. День народження був безнадійно зіпсутий. За мною вибігла Наталка, сіла поряд.
А ти гарна, сказала вона. Я кивнула. На маму не ображайся: вона нервує, бо вагітна, з лукавством у голосі. Ще мало її знаєш!
Розсміялася і помчала до хати. Я підвелася, вже хотіла йти додому, озирнулась батько стояв на ґанку, дивився услід. Минуло кілька днів і несподівано тато з Катериною приїхали до мене в гості.
Ой, як же ви нагрянули! Давайте чаю випємо! запросила я, почала накривати стіл.
Катерина уважно оглядала все довкола, ходила по кімнатах.
Будинок міцний, у селі таких обмаль.
Тато сам із сусідом Миколою будували, підтвердила я. Правда, тату?
Та що ти, дочко, для себе ж старався
Я знаю, що мені пощастило, мовила Катерина, але ми саме щодо цього і приїхали поговорити.
Я все зрозуміла і твердо заявила:
Я свою частку продавати не буду. Тут виросла, це все моє життя.
Ой, яка кмітлива і вперта! прошипіла Катерина, не приховуючи злості. Ти чого мовчиш, Степане?
Доню, треба вирішувати. У мене тепер велика родина, а житла мало, та й дитина на підході… Продамо дім купиш менший. Якщо треба, я допоможу кредит виплатити, не підводячи очей, пробурмотів батько.
Тату, що ти таке кажеш? не вірила я.
У твого батька інша сім’я! вигукнула Катерина. Немає тут твого дому. Не дамо тобі усе займати!
Не смійте мені кричати. Прошу, йдіть, підвелася я з-за столу.
Після їхнього візиту мені стало зовсім тужно. Так, батько має право на своє щастя. Але продавати дім, у якому жила мама, я не буду.
Трохи згодом прийшов Артем, мій наречений. Як побачив мене знітився.
Олесю, кохана, що трапилось?
Я кинулася йому на шию, розплакалась. Розповіла все, як є. Артем, що працює у поліції, обійняв. Загадав не хвилюватися:
Батько твій добра людина, не піде проти тебе. Це Катерина його підпорядкувала собі. Я поговорю з юристами, не підписуй нічого й не продавай дім.
Тим часом тато вдома не знаходив собі місця. Катерина все більше вимагала грошей, мріяла розширити житло і наполягала продати дім у селі. Він уже замислювався, чи не помилився. Але й тут Катерина раптом заявила про вагітність. Та все одно йому було соромно переді мною. Хотів подзвонити мені, заспокоїти. Зайшов у кімнату й почув, як Катерина комусь дзвонить:
Не хоче підписувати, ядуче каже, треба діяти по-іншому. Ще з ним поговорю, а там подивимось, що робити.
Тато зайшов:
З ким ти?
З подругою, каже одразу.
Не бреши! Ти щойно про продаж дому сперечалась!
Подруга знайшла ріелтора, домовимось про продаж. Олесю це влаштує гроші ж хороші…
А ти казала: “Що з ним робити” про що це?
Та про гараж…
Тато повірив. Думав, все владнається.
Я затрималась на чергуванні, було вже темно, осінь. Артем пообіцяв зустріти, але викликали його. Дорогою додому раптом біля мене зупинилася машина, з неї вийшов чоловік, грубо запхав мене на заднє сидіння, і автівка рвонула з місця. Я перелякалась.
Ви хто? Чого від мене хочете? заплакала. Може, ви помилились?
Випадковостей не буває, посміхнувся незнайомець. Якщо зробиш, що скажемо, з тобою й батьком усе буде добре.
Причім тут батько?
Через два дні підпишеш документи про продаж дому, отримуєш гроші і виїжджаєш. Ми вже усе домовились.
Ні, це протизаконно. Я в поліцію звернусь, не продам дім!
Він ударив мене по щелепі, я відчула кров у роті.
Твоєї поліції ми не боїмось. Якщо не підпишеш прощайся з життям, а твій наречений лише справу закриє…
Машина зупинилась біля околиці. Мені сунули документи, засвітили ліхтариком:
Підписуй. Дивись, щоб кровю не заляпала!
Аж тут я помітила патрульну автівку з мигалками, ще одну слідом. Водій смикнувся, але не втримав керма, злетів у кювет.
Виявилося: Артем попросив свого товариша Максима наглядати за мною, коли я поверталась додому. Той усе побачив, подзвонив Артему, оперативно прибула поліція.
Невдовзі стало відомо, що увесь цей план вигадав коханець Катерини, від якого вона чекала дитину. Вони хотіли відібрати дім через його цінність, а мені стати на заваді.
Минув час, і все стало на свої місця. Батько розлучився й повернувся в наш дім. Відкрив свою майстерню з автозапчастинами. Тепер ми з Артемом та татом разом вечорами на кухні:
Тату, не хвилюйся, ти ніколи не будеш сам, весело кажу я.
Доню, ти заміж збираєшся?
Я вже зробив Олесі пропозицію, усміхнувся Артем, і вона погодилась. Весілля на носі!
Тату, навіть як піду жити до Артема, ми все одно будемо тебе навідувати. Ми ж зовсім поруч
Пробач мені, доню, за всі помилки… мовив тато, глянувши на мамине фото.
Все добре, тату. Мені головне що ми разом. А далі буде тільки краще.
Я зрозумів: щастя там, де родина, і жодні гроші чи стіни не замінять людяності та довіри. Тримати серце відкрите й мати гідність ось що найважливіше для кожного українця.
