Вона витерла мокрі руки, стогнучи від болю, і пішла відчиняти двері. Марія Ковальчук витерла вологу долоню, скривилася від болю в спині та підійшла до входу. Дзвонили тихо, але вже втретє. Вона мила вікно, тому не одразу почула. За дверима стояла молода дівчина вродлива, але бліда й змучена.
Пані Маріє, чув, що ви здаєте кімнату?
Ох, ці сусіди, завжди когось до мене посилають! Не здаю я кімнат, ніколи цього не робила.
Мені казали, що у вас три кімнати.
Ну і що? Навіщо мені здавати? Звикла жити сама.
Вибачте Мені сказали, що ви віруюча людина, тому я подумала
Дівчина, ледве стримуючи сльози, повернулася й повільно пішла сходами вниз. Плечі її тремтіли.
Дівчино, вертайся! Хіба я тебе виганяю? Ох, ця молодь одразу сльози Заходь у хату, поговоримо. Як тебе звати? Можна на «ти»?
Олеся.
«Лісова», значить Батько, мабуть, лісник?
У мене немає батька. Я з дитбудинку. Мами теж не знала. Добрі люди знайшли мене на сходах і віддали в поліцію. Мені ще й місяця не було
Не журся. Заходь, чаю попємо. Ти голодна?
Ні, купила собі пампушку.
Пампушку! Ох, ця молодь нічого собі не шкодує, а потім у тридцять років шлунок хворий. Сідай, у мене ще гарячий юшка з квасолею. І чай підігріємо. Багато варення лишилося. Чоловік пять років тому пішов у вічність, а я звикла готувати на двох. Поїмо, а потім допоможеш мені домыти вікно.
Пані Маріє, можу щось інше зробити? Крутиться голова, боюся, що впаду з підвіконня Я вагітна.
Оце вже краще! Тільки цього мені не вистачало. Я принципова людина. Ця дитина позашлюбна?
Чому одразу позашлюбна? Я одружена. Сашко з нашого дитбудинку. Але його забрали в армію. Недавно приїжджав у відпустку. А господиня, як дізналася, що я чекаю дитину, одразу мене виселила. Дала тиждень, щоб знайти житло. Ми жили недалеко Але самі бачите як воно вийшло.
Ну так А що я з тобою робитиму? Може, перенести моє ліжко в кімнату Сашка? Гаразд, залишайся в моїй кімнаті. Грошей з тебе не візьму, навіть не згадуй. Іди за речами.
Недалеко. Усі наші речі з Сашком у мішку біля входу. Тиждень минув, тому я вже обійшла кілька будинків
Так вони залишилися удвох Олеся закінчувала курси на дизайнерку одягу. Марія Ковальчук кілька років була на пенсії після важкої залізничної аварії, тому сиділа вдома, вишивала серветки, комірці, дитячі панчішки та продавала їх на ринку. Її вироби були повні вигадливості: серветки, скатертини та комірці ніжні, як морінь, розходилися добре. Грошей вистачало. Частина була від продажу овочів із городу. У суботи вони з Олесею працювали там. У неділю Марія ходила до церкви, а Олеся лишалася вдома, перечитувала листи від Сашка й відповідала. До церкви ходила рідко не звикла. Скаржилася, що болить спина й крутиться голова.
Однієї суботи вони працювали в городі. Урожай зібрали, готували землю до зими. Олеся швидко втомлювалася, тому тітка Марія відправляла її в будиночок відпочити й послухати старовинні платівки, які колись купували з чоловіком. І того дня, попрацювавши граблями, майбутня мама пішла спочивати. Марія Ковальчук кидала сухі гілки у вогнище й замислено дивилася на полумя. Раптом почула крик Олесі: «Мамо! Матусю! Ідіть швидше!» З калатаючим серцем, забувши про болі в ногах і спині, Марія побігла до будиночка. Олеся кричала, тримаючись за живіт. Незабаром Марія переконала сусіда, і з такою швидкістю, яку дозволяв старий «Запорожець», вони мчали до лікарні. Олеся стогнала безперервно: «Матусю, болить! Але ж це ще рано, занадто рано! Я маю родити тільки в середині січня. Мамо, помоліться за мене, ви ж умієте!» Марія плакала. Крізь сльози безперервно молилася.
З приймального відділення Олесю забрали на візку. А сусід відвіз заплакану жінку додому. Всю ніч вона молилася до Богородиці, щоб врятувала дитину. Вранці подзвонила до лікарні.
У вашої доньки все гаразд. Спочатку вона постійно кликала вас і Сашка, плакала, потім заспокоїлася й заснула. Лікар каже, що загрози викидню вже немає, але їй треба трохи полежати. У неї низький гемоглобін. Піклуйтеся, щоб добре харчувалася й багато відпочивала.
Коли Олесю виписали, вони довго розмовляли аж до півночі. Олеся весь час говорила про свого Сашка.
Він не підліток, як я. Він сирота. Ми завжди були разом у дитбудинку. Ще в школі подружилися, потім покохалися. Він опікується мною. Це щось більше, ніж кохання, так я це відчуваю. Самі бачите, як часто він пише. Хочете подивитися його фото? Ось воно, другий праворуч. Усміхається
Гарний хлопець Марія Ковальчу
