**Ще кілька кілометрів залишалося до дому, коли фари висвітили червоне авто з піднятим капотом на узбіччі. Поряд метушився хлопець, розмахував руками. Зупинятися вночі на безлюдній дорозі — чиста дурість. Але надворі вже світало, і Дмитро вирішив зупинитись. Не встиг він і кроку зробити, як відчув різкий удар по потилиці.
Очуняв від того, що хтось шастав йому по кишеньках. Спробував підвестись, та на нього впало чиєсь важке тіло. У бок влучив підбитий черевик — біль пронизав наскрізь. Дмитро скрикнув, і тут же удари посипались з усіх боків. Він згорнувся клубком, закрив голову руками. Від пострілу під ребра світ поплив перед очима.
Прокинувся від скуління. Подумав — це він стогне. Але удари вже припинилися. Дмитро поворухнувся, і в ту ж мить вологий ніс торкнувся його щоки. Відкрив очі — насторожена морда пса. Спробував підвестись, але біль у боці приковав до землі. «Перебите ребро», — зрозумів він. Голова була важкою, наче набитою піском. Знову почув скуління.
Наступного разу прокинувся в машині — двигун урчав, тіло хиталося на вибоїнах.
«Очуняв. Тримайся, хлопче, скоро доїдемо», — почув він незнайомий голос. Не міг зрозуміти, чи то був чоловік, чи жінка.
Дмитро не насилував себе розплющувати очі. Втома тягнула його назад у темряву. Знову прийшов до тями від поштовху — його несли. Яскраве світло різало очі, лоб німів від болю.
«О, приходить до тями», — дзвінкий жіночий голос.
У променях ламп маячив чийсь обличчя. Кімната закрутилася, здавило нудотою. Рух зупинився. Над ним схилився дідусь із сідою клинчастою бородою.
«Як вас звати, юначе? Пам’ятаєте, що сталося?»
«Дмитро Гончар… мене…» — густи ледве слухалися, але його зрозуміли.
«Так. Добре вам дісталося».
«Машина…» — видихнув він. Кожен вдих ніби встромляв ножа в бік.
«Машини біля вас не було. Лише пес. Він вас і врятував. Спіть».
Дмитро послушно закрив очі.
Наступного разу прокДмитро прокинувся від співу птахів, а біля ліжка сидів той самий пес і, побачивши, що чоловік дивиться на нього, радісно махнув хвостом.
