«Все, досить, йду! Скільки можна!» Малюк, вічна її втома, «допоможи, допоможи» А я хочу на вечірню прогулянку, як раніше! Я хочу кохання! Працюю ж, зрештою! Мрію повернутись до любимої жінки Зараз поживу у товариша, потім знайду молоденьку ех сидячи за кермом і втупившись в нічні ліхтарі Києва, Сергій нервово курив. Сьогодні, як йому здавалось, у його стосунках з дружиною була поставлена остання крапка.
Їхня історія стара, як хліб із печі. Познайомилися на Андріївському узвозі, Сергій і Лада, кохання миттєве, палке, забуті обережності, а через декілька місяців Лада показує тест дві смужки.
Звісно, народжуй, ми впораємось, впевнено відповів Сергій, а всі бабусі й дідусі кивали: ми допоможемо, тільки народи Потім весілля, сльози щастя син, Микита І все. Безтурботна радість скінчилась, дружина стала схожою на змучену гуску сонна, непричесана, вечний крик дитини, ночами теж, «допоможи, допоможи» її постійні прохання Куди зникла його Лада? Рідні загубилися вони залишились наодинці з маленьким Микитою.
Я не готовий! сьогодні сказав Сергій і грюкнув дверима перед плачучою Ладою з малям на руках.
Свист гальм Перед машиною раптом виникла темна зігнута постать.
Тобі що, життя остогидло?! вибігши з машини, Сергій підбіг до старого.
Дід у поношеному плащі розпрямився, поглянув на Сергія сумними, глибокими очима й тихо прошепотів: Так.
Сергій розгубився від несподіванки: Тату, вам допомога потрібна?
Я не хочу більше жити.
Та що ви, давайте я вас відвезу додому? Розкажете, може, зможу допомогти Сергій взяв старого за руку й повів до машини.
Ну, розповідайте, батьку, Сергій закурив.
Довга історія
В мене є час.
Старий вдивлявся у Сергія, потім погляд упав на фотографію у машині.
Пятдесят років тому я зустрів дівчину, одразу закохався. Все закрутилось швидко сімя, син, спадкоємець. Здавалося, ось воно щастя! Але я бажав, щоб усе було як колись: пристрасно, поривчасто. Дружина знеможена, малюк, рутина, треба працювати, я все на неї звалив, не допомагав На роботі закрутив роман із жінкою, все пішло шкереберть Дружина дізналася, розлучення. І все. З тією жінкою нічого не вийшло, я не переймався гуляй, не хочу. Вона вийшла заміж вдруге, покращала, син батьком назвав вітчима, а мені байдуже
І що далі? нервово закурив другу цигарку Сергій.
А далі догуляв. Ні родини, ні жінки, ні дітей. Сьогодні сину пятдесят, пішов привітати, не пустив на поріг старий заплакав, сам винен. Каже, не ти мені батько, йди гуляй далі.
Куди вас підвезти, тату? Сергій стукав по керму.
Та тут живу, ось, їдь, не переймайся старий вийшов, зашкрябав до девятиповерхівки поряд із проспектом. Сергій дочекався, поки той зайде у підїзд, постояв, розвернув машину.
Зайшов до супермаркету, купив букет соняхів.
Пробач мені, пробач зайшовши у квартиру, впав перед Ладою на коліна, відпочинь, люба.
Забрав у Лади Микиту, пішов у дитячу, погойдуючи сина на руках, заспівав хрипким голосом: «Сплять втомлені іграшки»
Микита здивовано заснув, довірливо поклав ручку на батькове серце, що калатало від думок. Сергій з ніжністю дививсь на дитину: «Я хочу бачити, як мій син росте, хочу почути тато.»
Знову порятунок потопаючих? з усмішкою зустріла бабуся свого старого у коридорі. Той, сміючись, розвішував на гак свій старий плащ.
Так, рятував, треба ж молоді істини в голову вклада́ти.
Як ти відчуваєш, кому потрібна допомога?
Мені самому потрібна була вона в їхньому віці
Ходи вечеряти, рятівнику. До речі, завтра на ювілей до сина, ніяких потопаючих ввечері бабуся ніжно дивилась на чоловіка.
Не забув, таки пятдесят років нашому Микиті, нашому коханню, як таке забути обійнявши дружину, старий пішов з нею на кухню, усміхаючисьСергій тихо вийшов з дитячої. Лада стояла на порозі, у руках соняхи, очі червоні від сліз, але вже не такі безнадійні.
Він обійняв її міцно, відчуваючи тепло, яке ще не зникло між ними.
Я боюся втратити те, що маю, прошепотів.
Ми ж разом, відповіла вона, стискаючи його руку.
За вікном, під шум вечірнього Києва, вони стояли удвох, і здалося: новий початок уже тут. Лада посміхнулась, Микита тихенько хропів у дитячій, а у квартирі було світло, й пахло букетом соняхів як раніше, як у ті часи, коли любов не потребувала порятунку, а була лише життям.
Сергій відчув: тепер він знає, як бути щасливим просто залишатися поруч і слухати серце, яке вже сказала «тато».
