” Я більше вам не служу!
Я більше не служниця!
Привіт, кохана! Маю для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю свою фішку!
Що трапилося? з тривогою запитала Оксана.
Все в порядку! Ввечері розповім!
Дзвінок обірвався, а жінка сумнівно глянула у вiкно. На дворі стояв холодний жовтень. Дзвінок чоловіка не розвіяв її тривоги адже за двадцять пять років шлюбу він ніколи не робив сюрпризів, а тим більше великих.
Двері дзвонили саме тоді, коли вона виймала з духовки фірмове мясо з секретним соусом.
Вітаю, господине! Як смачно пахне! з радістю вигукнув Петро, з гуркотом ставлячи пляшку на стіл. Накладений стіл! Мисливець вдома!
Чого ти такий схвальний? О, мисливець? жінка з підозрою подивилася на чоловіка.
Зараз помию руки і почнемо.
Наливаючи вино у келихи, Петро урочисто промовив:
Я підношу цей келих за найкращого чоловіка й батька у світі! А також за нас і за дві тижні чудового відпочинку в найкращому тризірковому готелі біля моря.
На мить Оксана навіть зраділа, але чоловік продовжив:
Ти знаєш, що Андрій вміє пірнати з аквалангом?
Що? спантеличено перепитала жінка.
Ніби ти, мамо! Андрій, чоловік нашої улюбленої доньки Марічки.
І до чого тут Андрій і Марічка?
Як ти, Оксанко? Завжди вдома сидиш? Ми їдемо всі разом, одна велика родина!
Жінка поставила келих, навіть не куштувавши. Втомілено подивилася на чоловіка.
Хто оплатив поїздку?
Звісно, я! гордо вписався кулаком у груди Петро.
То ти мене двадцять пять років годував обіцянками про поїздку до раю, а тепер хочеш, щоб ми летіли з донькою та зятем?! Адже я їх і так щодня бачу! Вони вдома нічого не готують, бо в нас не проблема поїсти! Ти їм навіть продукти купуєш і за квартиру сплачуєш. Бо вони не розуміють «дорослих справ».
Тале ж Марійка почав Петро.
Що «Марійка»?! Я народила у вісімнадцять! Тихо собі обіцяла, що потім поживу! А що зараз? Мені сорок пять. Ніде не була. Працюю вдома. Не відходжу від плити й раковини.
У її очах зявилися сльози. Груди стиснуло від болю.
Оксана любила доньку, але до зятя ставилася байдуже. Вважала, що дорослі мають жити самостійно. Коли у вісімнадцять вона завагітніла і вийшла заміж, ніхто їй не допомагав. Від чоловіка, який працював у науковому інституті, допомоги було мало. Здобувши бухгалтерську освіту, вона досі консультувала кілька фірм. Іноді вся відповідальність за родинний добробут лягала на її плечи.
Оксано! голос Петра став різким. Що за розбійницькі сльози? Ми з тобою і так багато часу проводимо разом, а дітям треба допомагати.
Ти ніколи не думав про мене?
Звісно! Ти ж теж їдеш! У чому проблема?
Мабуть, проблема в мені прошепотіла жінка і, підвівшись зі стільця, пішла у кімнату.
Наступного дня зайшла Марічка.
Привіт, мамо! Не порожніми, піднесла вона коробку із замороженою піцою.
Привіт. Мікрохвильовка там, Оксана показала на кухню й сіла в крісло перед компютером.
Мамо, що з тобою? Незабаром приїде Андрій, я думала, що приготуєш якісь супчики та чаю.
Кухня там, ще раз показала жінка, не відриваючи очей від роботи.
Чому ти така зла? Тато скаржився, що ти не оцінила його подарунка.
Щоб мене зрозуміти, треба побути мною, тихо відповіла Оксана.
Що ти там бурмочеш? Донька прийшла в гості, а ти сидиш і робиш вигляд, що мене нема! Я думала, ми переберемо вміст шафи, а потім підемо за покупками перед відпусткою. Тому й Андрія покликала, щоб допомагав носити!
Оксана не витримала й підвелася з крісла.
Слухай, доню, якщо ти не бачиш, я працюю. Вже двадцять сім років працюю на тебе! Щоб твій батько міг спокійно сидіти на дивані без перспектив і нормальної зарплати. Щоб моя донька могла використовувати мене як кухарку й банківську картку для покупок.
Вона вдихнула повітря, щоб продовжити, але дзвінок у двері перервав її. Прийшов Андрій. Тридцятирічний чоловік із густими вусами, бородою та постійним електросамокатом.
Вітаю, тіточка Оксано! Я приніс подаруночок! Від усього колективу. Петро теж долучився! сказав він і дістав із рюкзака блендер. Вибачте, що без коробки. Не вліз у рюкзак. Але всі насадки тут.
Ну, хіба не чудово, мамо? Ти ж любиш готувати, то чудовий подарунок для домогосподарки!
Оксана лише зневірено посміхнулася й пішла до своєї кімнати.
Що з нею? почула вона роздратований шепіт Андрія.
Не знаю. Може, тато щось провинився. Пішли звідси
