Через це я й одружуватися не хочу. Жінкам не вірю! А ти не смій через дурниці родину руйнувати, чуєш?
Я вже доїдав свою яєшню і допивав каву, коли дружина, почервонівши, збентежено й ніяково запитала:
У тебе інша жінка?
З чого ти…
Не опускайся до брехні, Олеже. Просто хочу почути правду з твоїх уст.
Тепер уже я покрився плямами таке трапляється зі мною рідко, і саме тоді, коли не можеш сказати правду, але й брехати не хочеш.
Можеш нічого не говорити. Я зрозуміла.
Як ошпарений, я вискочив на вулицю. Весь день нервуючи, лаяв себе: ситуація вибила з колії, а я не був готовий до такого рішення. Брехати дружині не міг вона значила для мене занадто багато.
Так, у мене була інша. Молода, гарна, розкута посміхнетеся, знесло дах, залишився лише тестостерон, що прекрізь усі отвори?
А от і не вгадали! Не молодша й не краща за дружину. Однокласниця. Перше, несправжнє кохання. Незакритий гештальт, як мовиться. Випадково зустрілися через роки.
Лесь, це ти? Ого, не впізнати. Прямо, парубок із Львова!
Я знітився. Переді мною з глузливою посмішкою стояла Оксана.
Я стояв як дурень, почуваючись ніяково. Оглянувши мене з ніг до голови, вона (яка в школі мучила мене прізвиськами «Лесь» одне з них) сказала:
Ходімо, посидимо в кафе, побалакаємо. Ось ще одна навідається.
Не встиг відповісти з магазину вийшла вона. Маряна. Світловолоса, тендітна. Побачивши мене, посміхнулася.
Олег Лещенко, це ти? запитала вона мяким, знайомим голосом. Скільки років!
Я лише посміхнувся у відповідь у горлі стиснуло.
Звичайно, я повів їх у кафе. Ми гарно побалакали, а наступного дня, не витримавши, зустрів Маряну після роботи.
Вона не здивувалася, прийняла це як належне. Ми знову сиділи в кафе, вже удвох, а потім я опинився в неї… і зник!
Півроку я жив у двох світах. В одному родина: діти Андрійко й Софійка, яких обожнюю, і дружина, яку кохав і кохаю.
Так, кохаю. Кохання не зникло воно лише притаїлося, померкло.
Другий світ Маряна, сплеск емоцій, щастя володіння. Якби можна, я б пірнав із одного світу в інший. Саме тому, коли дружина все розгадала так невчасно, я не був готовий.
Єдине, що спало на думку до кінця дня взяти паузу. Справді паузу, не для когось одного.
Я вже хотів подзвонити дружині, Наталі, але вона мене випередила.
Олег, я з дітьми поживу у батьків. Мені треба подумати, сказала вона. Лише прошу будь на звязку з дітьми. Вони тебе люблять.
Ще більш розгублений, я пішов додому. Думаючи про рішення, я не врахував, що дружина теж може його прийняти і не на мою користь.
Дні я думав про Маряну (свіже, яскраве) і про Наталю (дружину). Згадував лише добре не хотів втрачати ні ту, ні іншу.
Не знаю чому, але захотілося подзвонити шкільному другу Юркові. Ми дружили ще в армії. Колись обоє були закохані в Маряну… без взаємності. Можливо, тому й подзвонив.
Зійшлися в мене на вулиці лив дощ. Юрко не був одружений, жив з батьками, а я тимчасово вільний.
Купив пельменів, ковбаси й пляшку (що ще треба?). Як прийшов, Юрко оглянувся:
Гарна хата! Радий за тебе! Може, у твоєї дружини подруга є? засміявся, стискаючи руку.
Після пари чарок я розповів про Маряну, про роман, про свої сумки. Юрко мовчав, що було несхоже на нього.
Чого мовчиш? Ти ж теж у неї був закоханий. Чи й досі?..
Ні, що ти! Тепер точно ні, напружено засміявся Юрко. Слухай, не треба тобі цього. Я знаю, що кажу.
Що ти знаєш? обернувся я. Вона тоді нас не балувала, а чутки не для мене.
Я жив з нею півроку, Олеже, втомлено сказав Юрко. Вона тоді була розлучена. А чоловік у неї був Вітя Коваленко, памятаєш?
Коваленко? Не знав. Вона лише сказала, що розлучена.
Вона за нього вийшла ідеальна пара. Але почала його «пиляти»: грошей мало, своєї хати треба. Він поїхав на заробітки, потрапив у аварію. Всі гроші пішли на його лікування. Вона його підняла, а потім… раптом зявилася хата, і вона пішла.
Ми з нею зустрілися випадково… чи не випадково? Я з роботи йшов, а вона з подругою.
Посиділи в кафе, потім кохання! Я на хмарах! Одружуватися збирався! А потім вона «за відрядженням» поїхала до Одеси… а повернулася із засмагою. Каже: «Солярій».
Я став слідкувати. І що? Вистежив виходить із джипа, та ще з дідусем! Ле
