Я дізналася, що немовля залишили у Вікні життя біля пологового відділення лікарні в Києві.
Я прийняла рішення усиновити дитину, яку покинули батьки, рівно через три місяці після смерті мого чоловіка. Про це немовля розповіли сусіди хтось залишив його у Вікні життя поруч із лікарнею на Оболоні.
Мені потрібно було терміново зібрати всі необхідні документи. Мені це вдалося. Опісля було чимало перевірок від органів опіки, оцінка моїх умов життя, яка пройшла на відмінно. За кілька днів мій син вже був поруч зі мною. Я полюбила його немов рідного. Назвала його іменем мого покійного чоловіка Богдан. Було щемливо знову вимовляти та чути це ім’я вдома. Мій син ріс, ставав допитливішим і почав розпитувати про братика чи сестричку.
Мене це не лякало. Я працюю віддалено, тож можу керувати всім зі свого ноутбука це ідеально підходить для нашої ситуації. Коли я повернулася додому, щоб піклуватися про новонароджену, мене переповнювала радість. Мене завели до палати, де в ліжечку лежала зовсім крихітна дівчинка, якій виповнилося лише три дні. В ту мить, як я її побачила, зрозуміла вона буде з нами, буде нашою. Я вже знала, які потрібні документи, які обстеження треба пройти, тож організація справи пройшла набагато швидше, ніж я очікувала.
Тепер нас троє: я, мій син Богдан і донечка Стефанія. Ми неймовірно щасливі здається, щасливіші за всіх на білому світі.
