Я не хочу бути мамою! Хочу піти з дому! сказала мені моя донька.
Донька завагітніла, коли їй було всього 15 років. Довгий час вона це приховувала. Я і мій чоловік дізналися про це лише на пятому місяці. Звісно, про аборт не могло бути й мови.
Ми так і не дізналися, хто батько дитини. Донька сказала, що зустрічалася з хлопцем лише три місяці, а тоді розбіглися. Вона навіть не знала, скільки йому точно років:
Ну, може 17, а може й 18. Може, навіть 19 казала вона.
Ця новина приголомшила нас із чоловіком. Ми розуміли, що буде складно, і для кожного з нас це важке випробування. Та донька весь час повторювала, що хоче дитину, хоче бути мамою. Я знала, вона ще не розуміє, що означає бути матірю.
Через чотири місяці зявився на світ дивовижний хлопчик здоровий та сильний. Та пологи були важкі, і ще чотири місяці донька набиралася сил. Вона й крихітці не впоралася б без моєї допомоги, тому я кинула роботу, стала доглядати і за донькою, і за онуком.
Коли вона оклигала, то навіть не хотіла підходити до сина. Вночі спала, вдень уникала турботи про малюка. Я намагалася просила, пояснювала, зривалася на крик, що вона мені не допомагає. Тоді донька сказала:
Я бачу, ти його любиш. То всинови його! Я йому буду сестрою, а не мамою. Я не хочу бути мамою, хочу гуляти з подругами, ходити на дискотеки! Хочу радіти життю!
Я думала можливо, у неї післяпологова депресія. Але ні. Просто, вона зовсім не полюбила свою дитину.
Ми з чоловіком зрозуміли треба вирішувати й взяли над онуком опіку. Донька стала некерованою жодних слів не слухала, виходила з дому вночі й поверталася під ранок. Про сина не згадувала зовсім.
Так минули роки. Здавалося, нічого вже не зміниться. Онук ріс, мудрішав, за два роки сильно виріс, вивчився ходити, потім говорити. Цей хлопчик завжди усміхнений і життєрадісний.
Він шалено радів, коли донька поверталася: кидався до неї, тулитись і щось розказувати. І сталося диво серце доньки розтопилося. Вона стала чудовою матірю. Весь вільний час проводить із сином ніжить його, обіймає та цілує. Часто каже:
Яка ж я щаслива, що маю сина! Це моє найдорожче, мій оберіг! Я ніколи його нікому не віддам!
Ми з чоловіком нарешті відчули спокій у домі. Радіємо, що наша сімя знову разом як дивний, чарівний сон, де навіть найсумніше може перетворитися на світлу казку серед українських вечорів.
