– Тітко Маріє, допоможіть мені, будь ласка, з математикою, тихо попросив Олесь, з надією дивлячись на татову подругу. У мене завтра контрольна, а тато до вечора буде на роботі.
Малий, мені зараз не до того, не відірвавшись від ноутбука, відповіла жінка. У мене через два тижні весілля, все ще не готово. Ти ж хочеш, щоб у нас з твоїм батьком було найкраще свято?
Авжеж, розгублено відповів хлопчик і засмучено поплентався до своєї кімнати. Олеся Марія зовсім не приваблювала, але батько був щасливий. Заради нього треба було терпіти.
Мама Олеся була тяжко хвора, не могла більше виховувати сина.
Вісім років це не той вік, коли хлопчина має бачити страждання найріднішої людини!
З цими словами Ігор, батько Олеся, забрав сина до себе. Його наречена не була у захваті від обставин, але промовчала. Сваритися з чоловіком перед самим весіллям їй видалося невигідно.
При Ігореві Марія старанно грала роль турботливої та розуміючої жінки, яка шкодує про долю хлопця. Та щойно він йшов на роботу, для Олеся починався повний ігнор. Чужа дитина їй була ні до чого.
За декілька днів до весілля у Ігоря зламався компютер, тож він узяв ноутбук Марії. Хотів лише зайти в браузер, відправити важливого листа. Але щось змусило його подивитися історію переглядів.
Обличчя його ставало похмурішим з кожною хвилиною. Голосно закривши кришку ноутбука, чоловік пішов у вітальню, де його майже-дружина дивилася телевізор.
Що це за безглузді думки про інтернат для мого сина? ледве стримуючи злість, запитав Ігор.
Про що ти? насупилась Марія. Ти ж казав, що лише лист надішлеш. Встиг усюди поритися? Не соромно?
Я чекаю на відповідь, спокійно сказав чоловік, не реагуючи на докори. Хто тобі дав право вирішувати за чужу дитину?
От саме, що чужу! Марія кинула пульт. В нас будуть свої діти спільні, а Олесь тільки заважатиме. Вчиться погано, ледве тримається на трійках. Який він приклад?
У нього стрес! Мати при смерті! Його вирвали з дому! Йому важко! А ти, замість підтримки, вже плануєш, як від нього позбутися! Ігор не стримував емоцій, добре, що Олесь тоді був у школі.
Не кричи на мене! Марія обурено встала. Я не зобовязана виховувати твого сина. В нього є бабуся, хай забирає, якщо мій варіант не підходить.
І коли ти збиралася розповісти про свій геніальний план? Через тиждень після весілля? Через місяць?
Через пару днів, спокійно відповіла Марія. Чого тягнути? Я вже все дізналася. Моя знайома в службі у справах дітей працює, швидко оформимо всі документи. Хлопцеві там краще буде.
Запамятай: я ніколи не зраджу сина! Я його дуже люблю. Олесь для мене дорожчий за все на світі, сказав Ігор майже холодно.
А як же я? Марія ледь не кричала. Тобі я не дорога? Ти мене не любиш? Значить так: я не хочу, щоб твій син жив з нами після весілля. Вибирай або він, або я.
Він, без тіні сумнівів промовив Ігор. Жінку знайти можна, а син у мене один.
Жінку? Ти думаєш, хтось ще на тебе подивиться? дрижала від злості Марія. Може, інша зможе полюбити чужу дитину? Не сміши мене! Чужі діти нікому непотрібні!
У тебе є година, щоб зібрати речі і піти звідси. Подарунки можеш забрати не шкода, Ігор вдягнув куртку, йдучи до дверей, і тихо додав: Більше тебе бачити не хочу. Якщо ти думала, що я біля тебе втрачав голову помилялася. Я хотів знайти нову маму для Олеся, ось і все.
Стривай, Ігоре! А як же весілля? розгубилася Марія. Вона була впевнена, чоловік буде вибачатися та погодиться з її умовами, а тут Він її виганяє?
Ти що, не зрозуміла? здивувався Ігор. Весілля не буде. Я вже зробив свій вибір, і це не на твою користь. Збирай речі. Якщо я повернусь, а ти ще тут виганяти буду по-іншому.
Двері зачинилися, залишивши Марію саму. Вона безсило опустилася на диван, не знаючи, що робити далі. Вже вважала цю квартиру своєю, залишати її не хотіла.
Задзвонив телефон. Марія підскочила, усміхаючись, підійшла до дверей. Може, Ігор пошуткував, не міг же він її кинути
Вам посилка, весело промовив кур’єр, ось тут підпишіться.
Жінка мало не зламала ручку від злості, поки ставила підпис. Кур’єр якось дивно на неї подивився і швидко пішов.
У коробці, граючи на світлі, лежала весільна сукня. Дорога. Марія з люттю викинула цю білосніжну красу, ще й потопталася по ній, роблячи зі сукні шматок нікому непотрібної тканини.
Схопивши телефон, Марія набрала номер подруги і витягла валізу з шафи.
Що сталося? озвався з трубки невдоволений голос. І сама не спиш, і інших турбуєш. Передвесільний мандраж? єхидно докинула подруга.
Весілля не буде! прошипіла Марія і ввімкнула гучномовець. Я речі збираю. Приїдь, забери мене?
Що трапилося? голос подруги став раптово серйозним. Він тебе образив?
Ще й як! вигукнула Марія, переказавши всю розмову з Ігорем. Подруга мовчала. Ти заснула, чи що?
Ти серйозно хотіла позбутися хлопчини?
Звичайно, нащо він мені, фыркнула Марія. Я б вже свою дитину народила.
Знаєш, після паузи відповіла подруга, я тебе не розумію і не хочу розуміти. Не думала, що ти на таке здатна.
Та байдуже мені, що ти думаєш, злісно відказала Марія, змагаючись із валізою. Приїдеш?
Ні, сухо відповіла співрозмовниця. Дзвони комусь іншому.
Та й дивись, таксі викличу
*************************************
Ігор забрав Олеся зі школи, і вони разом пішли до парку годувати голубів. Хлопчик радів увазі тата, та все ж спитав:
А тобі не треба допомагати тітці Марії з весіллям? і одразу замовк, чекаючи відповіді. Зараз тато скаже, що треба, і підуть додому
Ні, несподівано для сина відповів Ігор. Весілля не буде. Ти ж не засмутишся, якщо Марія з нами не житиме? стурбувався чоловік. Він лише тепер подумав, як на це відреагує Олесь.
Не засмучусь, з радісними очима сказав хлопчик. Навіть навпаки. Вона ж мене не любила.
Ну, нічого, обійняв сина Ігор. Доти житимемо вдвох. А потім, обовязково знайдеться добра жінка, яка полюбить тебе, як рідногоАле Олесь на мить замислився й тихо додав:
Тату, а мама Вона колись знову усміхатиметься?
Ігор присів навпочіпки, так, щоб бути з сином на одному рівні, і міцно взяв його за руку.
Усмішка мами назавжди залишиться в нашому серці, Олесю. Ми з тобою обовязково поїдемо до неї на вихідних, і ти сам побачиш: вона ще хоче бачити нас щасливими. А ми такі й будемо, обіцяю.
Хлопчик вперше за довгий час посміхнувся щиро. Вдалині кружляли голуби, ховаючи вечірнє сонце крилами, а навколо них розливався лагідний, теплий спокій.
Ігор підкинув шматочок хліба голубам, і птахи кинулися всіяти землю біля їхніх ніг. Олесь засміявся, радісно проводячи скибку по повітрю.
Над парком здіймався тонкий сміх, і у цій миті батько й син знали: попереду буде непросто, зате вони разом. А вдома на них чекали дві чашки гарячого чаю та малюнки Олеся, де сімя завжди залишалася цілою такою, якою її любили найбільше.
