Я пенсіонерка поки продавала пампушки, ледь не стала жертвою шахраїв.
Стою я на своїй звичній точці біля кіоску з пампушками на розі, де буваю щодня, коли підходять до мене двоє чоловіків. Одягнені гарно: піджаки, краватки, портфелі з шкірзаму. З виду наче якісь важливі керівники, але з очей видно не чисто у них на серці.
Доброго дня, пані, почав один із тією солодкою усмішкою, від якої знаєш: зараз будуть щось навязувати й намагатись обдурити, а потім ще й побажають гарного настрою. Ви господарка цієї точки?
Я, дитино, господиня. Вам пампушечку дати? Щойно з пічки, ще теплі.
Ні, ми тут, бо ваша точка стоїть у зоні підвищеного комерційного інтересу. Треба доробити документи.
Тут уже мені щось недобре стало, але прикидаюся простою жіночкою.
Ой, синочки, доробити Я ледь-ледь устигаю за своїм цукром у крові, а ви з документами! Діабет маю, тиск зашкалює, а холестерин взагалі за хмарами. А у вас, молодий чоловіче, нема проблем із холестерином? Бо мені призначили такі таблетки хочете, розповім…
Пані, будь ласка, треба лише підписати… нервово перебиває другий.
Не поспішайте, вже так не можна. Людей старших не перебивають. От якраз… Від таблеток я така набрякла стала, що як повітряна кулька на ярмарку. А донька моя, бідненька, теж клопоти має з чоловіком розійшлась. Та й перший її мій зять ще той був гульвіса, царство йому небесне хоча за життя теж нічого доброго не робив…
Другий вже дістає якісь папери.
Пані, тут питання про штраф: сто пятдесят тисяч гривень, і…
Сто пятдесят тисяч?! Ой, синку, я й за оренду ледве плачу, а ви штраф! Ви ж знаєте, скільки газ коштує? А світло? Мій онук, наймолодший, ветеринаром хоче бути, ще школяр, каже: Бабусю, не вмикай часто бойлер. А без гарячої води в моєму віці ніяк кістки всі болять…
Слухайте нас…
Та слухайте ви мене! Ви знаєте, як у 68 років пампушки продавати? Пенсія ні на що не вистачає, ліки дорогі. А руки, коліна, шия скручують так, що ночами спати не дають. А я все одно тут щодня дощ, сніг, спека. Не вийду не буде на хліб. А тепер ще й штраф на мене! Та я тут впаду проблем більше матимете.
Вони переглянулися вже піт на чолі.
Можемо можемо домовитись про розстрочку
Розстрочка? Я вже маю розстрочку в банку, аптеці, навіть у продуктовому. А сусідка мені на зуби позичає! Ви знаєте, скільки коштує один зуб поставити? Тридцять тисяч гривень, і то у державного стоматолога!
Один ховає папери.
Чекайте, це ще не все! Моя сестра зараз на діалізі. Чули про таке? Тричі на тиждень по чотири години на апараті. Знущання й все. Страхування не все покриває. Ми всією сімєю допомагаємо, а я з пампушок по тисячі гривень віддаю щомісяця. А тепер ще штраф? За що? Документи всі маю, дозвіл від ради, зареєстрована, податки сплачую небагато, бо й доходи крихітні. Навіть медичну книжку маю. Показати?
Я дістала гаманець там ціла купа паперів.
Ось! Дозвіл дійсний до наступного року. Підпис і печатка є. А ви з якого відділу, кажете?
Вони вже відступають.
Не сказали? Дивно. Бо я хоч і стара, а не дурна. Я 35 років у міській раді відпрацювала, в самому відділі по дозволах! Знаю, що справжній інспектор не ходить у дешевих піджаках і грошей без квитанції не вимагає.
І знаєте що? На розі стоїть камера. А мій зять поліцейський. Це він мені допоміг місце вибрати, бо тут безпечно. Дзвонити йому? Він поруч, за три квартали.
Вони мало не побігли.
Ні-ні, пані, це якесь непорозуміння
Візьміть собі пампушок на дорогу! Щоб бачили я без злоби!
Моя постійна покупчиня просто ревіла від сміху.
Півгодини їх тримали, щоб тебе слухали!
А ти знаєш, половина з того вигадка. Діабету не маю, донька щаслива, сестра здорова. Але ці пройдисвіти гадають, що якщо ти стара й бідна то й дурна.
А поліцейський-зять?
Це правда. Як і камера. І документи головне справжні. Бо бідність бідністю, а дурістю не страждаю. Продаю пампушки, бо пенсія смішна, не тому, що не вмію рахувати.
Видала як завжди пампушки з цукром побільше і повернулася до справ.
А ти як думаєш: чи робить бідність людину слабкою, чи досвід і розум важать більше за всі дипломи на світі? Бо мудрість найбільший скарб, що не купиш за жодні гроші.
