Я подивилася у дзеркало востаннє перед тим, як взяти ножиці. Моє каштанове волосся сягало пояса я роками його відрощувала. Але коли минулого тижня я побачила Галину такою слабкою після другої хімієтерапії, я точно знала, що робити.
«Ти впевнена?» запитала сестра з порога ванної кімнати. «Це ж твоє волосся… і після того, що сталося з Богданом…»
«Це лише волосся, Оленко. А Галина для мене важлива, навіть якщо я більше не з її сином».
Тремтячими руками я зробила перший різак. Пасмо за пасмом, моє волосся падало на підлогу, німа жертва. За годину у мене була коротка стрижка піксі, яка змінила мій образ, але я почувалася справжнішою, ніж будь-коли.
Я зібрала кожну пасминку й склала у прозорий пакет. Наступного дня пішла до перукарні-перукарні, яку порадила медсестра з лікарні.
«Це для вас?» запитала пані Ірина, майстриня.
«Ні, для моєї колишньої свекрухи. Вона проходить хімію. Хоча ми вже не родичі… вона завжди була доброю до мене».
Її очі наповнилися розумінням і теплотою.
«Яке прекрасне діло. З таким густим і мяким волоссям я зроблю їй найприродніший парик у своєму житті».
Через два тижні я стояла перед дверима Галини з коробкою, обгорнутою в золотистий папір. Дні йшли, перш ніж я набралася сміливості завітати. А раптом вона не захоче мене бачити? А раптом вважатиме це невідповідним після розлучення?
«Боже мій! Яка несподіванка!» скрикнула вона, відчиняючи двері. Спочатку її обличчя виразило подив, потім щиру посмішку. «Заходь, доню, заходь!»
«Я знаю, що, можливо, не варто було приходити… почала я, тремтячим голосом, але коли дізналася про твою хворобу… я принесла тобі дещо».
Галина взяла мене за руки.
«Ти завжди ж тут ласкаво просиш. Богдан втратив чудову жінку, але я тебе не втрачу».
Вона повільно розгорнула подарунок. Побачивши парик, прикрила рот руками, а очі наповнилися сльозами.
«Невже… це… твоє волосся?»
Я кивнула, не знаходячи слів.
«Ой, дитинко… прошепотіла вона, гладячи парик, наче найдорожчий скарб. Тобі не треба було…»
«Треба було. Ти була для мене матірю вісім років, Галю. Розлучення цього не змінить. А волосся відросте».
Вона зняла хустку тремтячими руками й наділа парик. Схожість була вражаюча Ірина зробила справжній шедевр. Галина виглядала так, як до хвороби.
«Як я виглядаю?» запитала вона, повертаючись перед дзеркалом у передпокої.
«Ти прекрасна. Ти справжня».
Ми обійнялися й разом заплакали. У той момент я знала зробила правильний вибір. Моє волосся відросте знову, але цей жест любові назавжди залишиться в наших серцях.
«Дякую… прошепотіла вона мені на вухо. Дякую, що повернула мені шматочок мене самої».
Тієї ночі я сиділа перед дзеркалом у своїй новій реальності. Сестра подзвонила.
«Як все пройшло?» запитала Оленка.
«Добре. Дуже добре. Я зробила, як треба».
«Ти неймовірна, знаєш? Не кожен зробив би таке після такого болючого розлучення».
«Галина не винна в тому, що сталося з Богданом. Вона любила мене, коли я була частиною її родини, і ця любов не зникає через папір».
Через кілька місяців, коли лікування Галини завершилося й її власне волосся почало відростати, вона запросила мене на обід. Переді мною вона поклала парик у спеціальну скриньку.
«Цей парик, сказала вона зі сльозами в очах, не просто волосся. Це доказ того, що справжня любов сильніша за офіційні звязки. Ти вирішила лишитися моєю дочкою в серці, а це, доню, безцінно».
Моє волосся теж підросло, хоча не настільки, як моя впевненість у правильності вибору. Бо часом родинність душ міцніша за підписи на папері, а щира любов не знає слова «колишнє».
