Я піду від тебе, і дитину ти ніколи не побачиш! вигукнула Маряна. Хочу звичайну родину! Без чужих!
Марянко, заспокойся! У нас немає чужих! намагався втихомирити дружину Олег. Софійка теж наша дитина!
Олежу, давай віддамо Софійку до дитячого будинку!
Ти зовсім зїхала з глузду? Як це «віддамо»? Олег здивовано подивився на неї.
Ну як? Просто віддамо! Маряна розгнівано відкинула коси. У нас скоро буде своя дитина, нащо нам чужа?
Маряночко, хіба не ти сама хотіла її всиновити? Може, то Бог нас винагородив за доброту?
Я вже не сподівалася, що в нас буде своя дитина, тому й наполягала. Яка це родина без дітей?
Пятирічна Софійка стояла за дверима і не вірила власним вухам. Вона не рідна? Її хочуть повернути?
Сльози котилися самі. Вона так тішилася майбутній сестричці чи братику А тепер через це втратить тата й маму?
Наче відчувши щось, Олег підвівся й підійшов до дверей. Там стояла заплакана донька.
Тату, я вам не рідна? її очі були повні жаху.
Що ти, сонечко! він взяв її на руки. Звісно, рідна!
Але ви хочете мене віддати! Значить, не рідна? вперто промовила дівчинка, витираючи сльози.
Так, ми взяли тебе з будинку, але це не означає, що ти нам не рідна! Мама просто зараз нервова через вагітність Ходімо, покладу тебе спати.
***
Я піду від тебе, і дитину ти ніколи не побачиш! Маряна не заспокоювалася. Вибирай: чи я, чи вона!
Олег допомагав Софійці збирати речі.
Поживеш у бабусі, поки мама не заспокоїться, казав він. Потім ми тебе заберемо, гаразд?
Дівчинка кивнула. Краще бабуся, ніж дитбудинок. А бабуся Тетяна була ласкова й завжди годувала онуку солодощами.
Бабусю, якщо мама захоче віддати мене, можна я залишуся з тобою? запитала вона, переступивши поріг.
Тетяна Миколаївна суворо глянула на сина.
У Маряни гормони, розвів руками Олег.
Звісно, залишишся, бабуся зняла з онуки пальто. Але мама тебе любить, просто зараз не сама себе.
***
Два місяці Софійка жила у бабусі. Тато навідувався все рідше між роботою й лікарнею, де Маряна лежала на збереженні.
Одного ранку, поки бабуся готувала, дівчинка побачила машину батька й радісно гукнула:
Ба! Тато їде!
Так рано? Тетяна нахмурилася.
Щось було не так. Вона веліла онуці лишитися, а сама пішла до дверей.
Маряни немає Пологи пішли не так Дитина теж Олег впав на крісло.
У кухні вони сиділи мовчки, забувши про чай.
Мамо, я заберу Софійку. Їй час додому.
Якщо треба, приїду жити з вами, запропонувала Тетяна.
Дякую
***
Софійка розглядала нову шкільну форму. Незабаром перший клас!
У передпокої хруснули двері. Тато! Але з ним була невисока жінка.
Доню, це Наталка. Вона буде з нами! Олег насилу усміхнувся.
Привіт, Софійко! жінка подала їй квіти. На перш
