Як добре, що ти в мене є, сказав я, обіймаючи Ольгу.
А я щаслива, що ти зі мною! відповіла вона, поцілувавши мене в щоку, а потім поспішила до кухні діставати зі стадії пиріг.
Сьогодні нашому колу Микитенків виповнювалося срібне весілля. Ми вирішили святкувати скромно, у вузькому сімейному колі: лише ми, наші діти і трохи спогадів. У сімї двоє дітей: син Андрій, учень 10го класу, і донька Зоряна, яка нещодавно закінчила університет, знайшла роботу і оселилася в окремій квартирі неподалік офісу.
Навіщо тобі орендувати окрему оселю? питала я, Ти ж маєш у нас свою кімнату, живемо щасливо, чому треба відокремлюватись? Коли одружишся, і тоді вже й відїдеш.
Мамо, я дуже вас з татом люблю, і знаю, що ви мене не вигнать, відповіла Зоряна, Але хочу спробувати жити самостійно. І, мамо, твоя куховарка справжнє диво, твої пироги такі смачні, що я боюся перетворитися на слоника. Я худенька, а ти все одно вмієш готувати так, ніби це магія. Мені треба стежити за фігурою, а твоя випічка спокуса.
Я посміхнулася, спостерігаючи за донькою. Зоряна зовні зовсім не схожа на мене. Я невисока, струнка, майже схожа на підлітка, зовнішність у мене проста, без зайвих прикрас, майже без косметики, волосся часто в хвості, одяг скромний. А Зоряна справжня красуня, успадкувала вигляд батька.
Мій чоловік Олександр помітний чоловік, високий, статний. З роками трохи набрав зайвого, що на його користь, адже його пироги завжди вдаються. У молодості був надзвичайно привабливий, а зараз, у 48му році, залишився цікавим і чарівним.
Я знала, що на його тлі виглядаю скромно, вже звикла до тихих шепотів за спиною, бо для нього я найкраща жінка у світі, найкрасивіша та найулюбленіша.
***
Коли я ще була студенткою, мені було двадцять років, а Олександру двадцять два.
Того вересневого дня я, Олекса, йшла на день народження подруги Вікторини. Подарунок приготувала заздалегідь, а по дорозі захотіла ще й невеличкий букет.
У квітковій крамниці, куди я зайшла, був лише один юнак. Він розмірковував над вибором букету, а продавчинядівчина, посміхаючись, пропонувала різні варіанти. Я теж поглянула на хлопця і зрозуміла, що й продавчиня зацікавилась ним. Хлопець був дуже гарний.
З такою зовнішністю тільки в кіно могли б зніматися, подумала тоді я. Можливо, він актор?
Тим часом молодик помітив мене і звернувся:
Дівчино, який букет вам більш до смаку? Червоні троянди чи півонії?
Я зніяковіла, не очікувала, що цей красень заговорить, та відповіла:
Півонії, хоча багато дівчат обирає троянди.
А вашій дівчині які квіти подобаються? запитала продавчиня.
Моя дівчина? здивувався хлопець. Я взагалі не купую квіти для когось, навіть не знаю, для кого.
Ось як? здивувалась продавчиня, обмінявшись поглядом зі мною.
Друг іде на День народження до своєї двоюрідної сестри і вмовив і мене піти з ним, пояснив молодик, помітивши наше здивування. Не можу прийти з порожніми руками, тому і купував букет.
Якщо візьмете троянди, то точно не помилитесь, підказала я.
Ви теж їх любите? запитав юнак.
Я відчула, як згоріло обличчя, опустила очі:
Я найбільше люблю польові квіти, а троянди теж. Вони, мабуть, усі люблять.
Як цікаво, сказав він, мені теж подобаються польові рослини. Моя мама, коли їде на дачу, завжди привозить букетик з лугу. У польових кольорах є особлива краса: ніби непомітні, а коли прислухатися вражають.
Він придбав букет троянд і, посміхаючись, вийшов.
Який гарний хлопець, правда? захвалилася продавчиня. Одна посмішка варта артиста.
І мені здавалося, що він схожий на артиста, відповіла я.
Я купила маленький букет хризантем і вирушила вітати Вікторину.
У гостях у подруги я несподівано побачила того ж усміхненого красеня. Зясувалося, що його звуть Сашко, і він прийшов разом зі своїм другом Артемом, двоюрідним братом іменинниці.
Сашко здивувався, побачивши дівчину, з якою він розмовляв у крамниці. Він весь час кидало погляди на мене, посміхався, а я теж нервово усміхалася і відводила погляд. Пізніше вечірка розквітла, і ми сіли за розмову.
Що саме ми обговорювали, я вже не памятаю, адже пройшло багато років. Сашко щось питав, я відповідала, він щось розповідав, я слухала У мене залишилось питання, навіщо він сидить поруч, чому так посміхається, чому приділяє увагу. Я помічала, як Вікторина поглядає на мене з підозрою, схоже, її щось турбує.
Коли розпочалася музика, гості почали танцювати, і Вікторина запросила Сашка на танець. Він коротко глянув на мене, потім пішов танцювати з іменинницею, а потім повернувся до мене. Після вечора я збиралася додому, і він запропонував проводити мене.
Наступного дня в інституті я зустріла Вікторину, вона навіть не привіталася, ігнорувала мій «Привіт». Після лекцій я підходила до неї, запитала, що сталося.
Ти нічого не зрозуміла? блиснула вона злісно.
Що я маю зрозуміти?
Та те, що Артем привів Сашка для мене! Я бачила його на фото у Артема і сподобалась. А ти весь вечір фліртувала з ним! І потім ще й підкреслюєш скромність!
Я ні з ким не фліртувала, засмутилася я. Я взагалі не вмію фліртувати, у голові нічого такого не було. Він сам захотів мене проводити, я не просила.
Ну так, а то не видно! І що він в тобі знайшов? підкреслила вона і пішла, залишивши мене в роздумах.
Я задумалась, чи справді я підступна розлучниця? Ні, це неможливо. Я не та, яку слухають хлопці, моя зовнішність проста, але я змогла привернути увагу Сашка, такого гарного хлопця. Вікторина яскрава, весела, має багато шанувальників, а я тиха, скромна.
Не думала, що такий красень, як Сашко, може зацікавитись мною. Він, можливо, просто шукав розмову, бо не знав нікого в цій компанії.
Я повернулася додому, піднялася до дзеркала, подивилась на себе і прошепотіла:
Чи дійсно я комусь потрібна?
Тоді задзвонив телефон. На лінії був Сашко. Вчора, коли він попросив мій номер, я думала, що він ніколи не передзвонить.
Ми домовились зустрітись ввечері на набережній Дніпра. Коли я прийшла, Сашко вже стояв з букетом польових квітів і усміхався так, що я зрозуміла закохалась.
Так почався наш роман. Багато хто передбачав розставання, а інші заздрили, вважаючи наші стосунки приреченими. Вважали, що такий гарний хлопець звик до жіночої уваги і швидко відвернеться. Але Сашко дивився лише на мене.
Через рік після знайомства ми одружились. Відтоді не було дня, коли би він не говорив, що я найкраща. Через десять років після шлюбу я спитала його:
Чому саме мене? Я ж звичайна, нічого особливого.
Олександр задумався і відповів:
Як пояснити, чому закохуєшся? Я закохався в твої очі найкрасивіші, сповнені доброти і щирості. У твоєму голосі, у твоєму запаху, у твоїй душі. Ти моя улюблена польова квітка, яку не зміню на жодну розкішну троянду.
***
Сімейна вечеря на честь двадцятипятиліття нашого життя пройшла в затишному куточку нашого будинку. Діти виголосили батькам багато теплих слів це був найкращий подарунок для нас. У центрі столу стояв ніжний букет польових квіток, який я, Олександр, щороку дарую Ользі на день народження у липні і на річницю.
Сашко, прошепотіла я, коли ми лягли спати. Здається, ми якась неправильна сімя.
Чому? здивувався він.
За двадцять пять років ми жодного разу не посварилися. Хіба це можливо?
Хочеш посваритися? засміявся він. Тоді посваримось!
І почав лоскотати мене.
Ні, ні, не хочу, сміючись, крикнула я, бо боюся лоскоту.
Я теж не хочу сваритися, сказав Сашко і поцілував мене.
Лайки, коментарі, ваші думки залишайте їх у розділі!
Якщо хочете ще більше історій, пишіть у коментарях і не забувайте лайкати. Це надихає нас писати далі!
