Я одружилася з бідним хлопцем, і вся моя родина сміялася над цим. Сьогодні, коли вже сім років пройшло, я з посмішкою згадую, як у сім років тому я взяла за руку Івана Коваленка, який нічого не мав, окрім серця. Дурниці, кажуть, це жінка має уявлення про «чоловікапринца», а більшість хоче, щоб у нього був гаманчик, ніби в обкладинці журналу. У мене ж свої правила: алкоголь ні, бо я точно знаю, куди приводить це, і я не хочу, щоб мої діти бачили постійно запитуючого батька.
Я вимагала, щоб Іван був працьовитим, не лінивим і чесним. Матеріальні речі мене не вабили чи то авто, чи квартира. Я не з багатої сімї, тому шукати золото в чужих скринях було безглуздо. Моя мама виховувала мене і брата в скромних умовах, без розкошу. Ми з Іваном жили разом рік, перш ніж сказати «так». У нього було шість братів і сестер, і він працював у університеті, в галузі, що йому була до душі.
Він жив у родинному будинку в Києві разом з мамою та братом. На нашому весіллі присутні були лише найближчі родичі і кілька друзів. Після церемонії ми переїхали під одну даху, і стало зрозуміло, що характер у нас різний знадобилося шість місяців, щоб домовитися і звикнути один до одного. Перші сльози я побачила, коли народила нашого малюка саме тоді я зрозуміла, що чоловік може плакати, а не лише сміятись. Тепер у нас двоє дітей, і Іван отримує добру зарплату в гривнях, хоча працює в іншій сфері, ніж в університеті. Спочатку орендували квартиру в Львові, а зараз придбали будинок у передмісті Одещини, і нам доволі добре.
Іноді ми сваримося, проте розмова допомагає зрозуміти і розвязати конфлікт. Ми ще не мільйонери, проте головне здоровя та радість у домі. Сьогодні ми відзначаємо день, коли сім років тому сказали «погоджуюсь», і я щодня все більше люблю Івана, не хочу його втрачати. Щасливо мені, коли він грає з дітьми, турбується про мене і дзвонить, питаючи, чи я голодна. Це справжнє щастя.
А ось приклад: подруга моя, Марічка, вийшла заміж за багатого чоловіка. Спочатку все було як у казці, а потім він почав її обманювати, сваритися, брати гроші у її батьків і навіть плакати. Вона хотіла розлучитися, але не хотіла залишати дітей у батька. Я зрозуміла, що таке життя не для мене, і рада, що зробила правильний вибір. Бажаю всім жінкам, щоб вони любили своїх чоловіків і відчували любов у відповідь. Не важливо, скільки в гаманці гривень важливіше, чи є серце.
