Ось адаптована історія:
Я знайшла твою доньку на вулиці
Іван повертався з роботи, коли задзвонив телефон. Він швидко глянув на екран — дзвонила мама.
— Сину, де ти? — голос Ганни Михайлівни був настільки радісним, що чоловік навіть здивувася.
— Їду з роботи, мам. Щось трапилося?
— Приїжджай. Ми тебе чекаємо, — весело відповіла вона.
— Ми? Хто ми? — не зрозумів Іван.
— Приїжджай — побачиш.
— Зараз буду, — коротко сказав він і завершив дзвінок.
Через двадцять хвилин він увійшов у квартиру матері, відчинив двері у вітальню — і завмер. На дивані сиділа його мама… з його донечкою Софійкою на колінах.
— Оленко, я сьогодні зустрів маму, — почав він увечері, підходячи до дружини.
— І?
— Вона питала, чи може прийти на день народження Софійки…
— Ні, — різко відповіла Ольга, навіть не повертаючись.
— Послухай, може, вже час пробачити її? Два роки минуло…
— Для тебе — минуло. Для мене — тільки два роки, і я пам’ятаю кожен день! Те, що вона зробила, я не забуду ніколи.
— Оленко, вона сумує за онукою. Вона вибачилась… Живемо один раз. Нехай прийде.
— Ні! — очі дружини спалахнули. — Я не хочу її бачити!
— А я хочу! Це моя мати, до речі! І якщо чесно, тоді ви обидві були неправі. Чому страждає лише вона?
— Значить, я виновата? Гаразд. Нехай вона прийде. А ми з Софійкою поїдемо. Святкує удвох!
— Оленко, не смій так робити! Я не відповідаю за себе!
— Ще як посмію! — кинула вона і вийшла з кімнати.
Раніше Ользі всі заздрили. Чоловік — красеня і успішний, квартира — одразу після весілля. А свекруха… здавалося, золота жінка. Ольга на роботі хвалилася:
— Уявляєте, Марія Іванівна наполігла, щоб Іван купив мені шубу. Сказала: «На зупинці мерзнеш!» Ото турбота!
— Вона нам продуктів цілими сумками приносить. Сама дивиться, чого не вистачає, і купує!
— На день народження — останній айфон! Сказала: «Давно тобі треба новинку». Мрія, а не свекруха!
Коли Ольга завагітніла, свекруха ніби стала богинею. Записувала до кращих лікарів, приносила найсвіжіші фрукти, теплі речі, вітаміни.
Але щойно народилася Софійка — все змінилося.
Свекруха приходила щодня. Купала, годувала, контролювала.
— У тебе мало молока. Бо ти не стараєшся!
— Я стараюся! — ледве не плачучи, відповідала Ольга.
— Так! Дрімота тобі. Ось і дрімаєш на ходу!
Іван просив матір приходити рідше. Вона образилася. Почалися дзвінки по сто разів на день:
— Як Софійка? Що їла? Як спала?
— Не забудь провітрити. Але не застуди!
— Пюре як зробила? Без грудок?
Ольга почала тихо ненавидіти цю турботу. Її не слухали, не поважали. У ній бачили лише обслуговуючий персонал для онуки.
Одного разу, після чергової лекції про гречку, Ольга не витримала:
— Залиште мене в спокої!
— А я й не збиралася йти! — різко відповіла свекруха. — Мені байдуже на тебе. Мені важлива Софійка! І я буду тебе контролювати, хочеш ти цього чи ні!
Через годину Ольга пішла гуляти з донечкою. Проходячи повз аптеку, згадала, що треба купити перекис. Коляску зафіксувала біля входу, забігла на хвилинку… А коли вийшла — коляски не було.
Світ обірвався.
Крики, сльози, натовп, поліція… Іван примчався за півгодини.
І тут — дзвінок від матері:
— Сину, де ти?
— Мамо? — він ледве дихав.
— Я знайшла Софійку. Вона сама стояла! Як ти взагалі можеш доручати дитину Ользі?!
— Їду! — коротко сказав він.
— Дрімото, не плач. Усе добре. Софійка у мене.
— У твоєї матері?! — Ольга зблідла. — Вона… вона це зробила?
— Так.
Вони поїхали. Скандал був жахливий. Свекруха виправдовувалася:
— Я хотіла навчити. Щоб знала, як не можна з дитиною поводитися!
— Навчити?! — Іван скаженів. — А якби ми в поліцію пішли? Ти розумієш, ЩО ти зробила?!
— Мені все одно! Я хотіла як краще!
— А вийшло, як завжди.
Ольга стояла з холодним обличчям:
— Я не пробачу. Не смійте дзвонити. Не наближайтеся до нас. Для Софійки бабусі не існує.
Так і живуть. Свекруха більше не приходить. Дзвонити не може — номер заблокований. Ольга, побачивши її на вулиці, відводить донечку в інший бік.
А Софійці скоро три. Бабуся для неї — чужа людина.
