Ти будеш зі мною завжди…
Олена перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковороду кришкою і почула за відкритим вікном гуркіт мотора та шелест шин по доріжці. Віктор приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Олена перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.
— Оленко, я вдома! — гукнув Віктор із сіней. — Як пахне! — вдихнувши апетитний запах, сказав він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Олена закрила кран і обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла вечерю приготувати.
— Нічого, я зачекаю. А солодке буде?
— Так, шарлотку пеку. Потерпиш трохи?
— Звісно. — Він пішов у кімнату, а Олена почала нарізати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одразу, тим більше готувати кілька страв водночас. Відволічеться — і неодмінно щось згорить. Але сьогодні все вийшло ідеально. Олена накрила на стіл і пішла за Віктором. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані й заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона думала, розбудити його чи ні, Віктор відкрив очі.
— Втомився? Вигляд у тебе… — Олена похитала головою, підбираючи слова.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як гарно, а який аромат! — оглянув стіл Віктор.
— Хочеш вина? У нас залишилося трохи, — запропонувала Олена.
— Ні. Не сьогодні.
Олена любила дивитися, як чоловік їсть — з апетитом, але акуратно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати його сорочки, любила засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, який він є — зі своїми звичками й вадами.
***
Вони зустрілися, коли в обох за плечима вже був досвід шлюбу. Олені не вдалося завагітніти у першому шлюбі, хоча обоє були здорові, лікарі не виявили жодних відхилень. «Буває», казали вони, «треба терпіння й не втрачати надії».
Поки Олена чекала і сподівалася, чоловік не марнував час і завів коханку. Їй про це розповіла подруга — вона зустріла її чоловіка з вагітною пасією в торговому центрі, обирали речі для малюка. Олена спочатку не повірила. Мабуть, подруга щось переплутала. У них із чоловіком були гарні стосунки, не міг же він… Але потім вона склала всі пазли — і все зійшлося.
Влаштувати скандал? Та чи це щось змінить? Майбутня дитина ні в чому не винна, вона не повинна рости без батька. Олена дуже переживала, але вирішила не тримати чоловіка. Та й не витримала б, якби він почав тікати до тієї. Якщо дійшло до вагітності — значить, це вже не просто інтрижка, а кохання. А до неї в нього його не залишилося.
Чоловік прийшов додому, як завжди, трохи затримавшись. Олена не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю й образи.
— Ти захворіла? — спитав чоловік, побачивши її сидячою на дивані в темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— Тоді щось із батьками? Не муч, скажи. — Він стояв перед нею збентежений.
— Трапилося, але з тобою. У тебе інша родина. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти все знаєш. — Чоловік шумно вдихнув, відвів очі. — Мені зараз піти, чи…
— Зараз, — різко сказала Олена й відвернулася. Вона трималася, намагаючись не розплакатися, а всередині її розривали біль, образа й розпач.
Чоловік ходив по квартирі, збирав речі, не дивлячись на Олену. Вона то хотіла, щоб він упав на коліна, благав прощення й дозволу залишитися, то чекала, втрачаючи терпіння, щоб він швидше пішов.
Шурхіт коліс по ламінату затих біля дивана.
— Решта речей — завтра, не заперечуєш? — спитав чоловік.
Олена лише кивнула, не дивлячись на нього.
Колеса зашурхотіли у сінях. Через кілька хвилин двері за ним замкнулися. От і все. Тільки тепер Олена усвідомила, що це правда, що вона залишилася зовсім одна. І тоді вона розплакалася. Їй здавалося, що більше нічого в її житті не буде — ні родини, ні кохання, ні щастя. Життя скінчилося.
Усю ніч вона не спала. То міряла босими ногами невелику квартиру, то ревіла, вткнувшись у подушку. Але вранці встала й пішла на роботу з червоними, набряклими очима й закладеним від сліз носом. Усі вирішили, що вона захворіла, і відправили додому. Коли Олена увійшла в їхню з чоловіком квартиру, одразу помітила — зникли всі його речі. Навіть зубну щітку не забув, навіть забрав брудну сорочку з пральної машини. Ніби й не було його взагалі, ніНіч, у яку вона остаточно зрозуміла, що він не повернеться, пройшла так само, як і всі інші — у спогадах, тиші та холодному дотику порожнього простору біля неї в ліжку.
