Я завжди буду з тобою, мамо. Історія, в яку можна повірити
Баба Ганна з самого ранку рахувала години до вечора. Її сусідка, Маруся, жінка без чоловіка, вже під пятдесят, розповіла таке, що тепер у Ганни й голова обертом йшла.
Задля доказів Маруся навіть покликала ввечері зайти каже, покаже щось незвичайне.
А все почалося з простого базару. Маруся вранці прямувала по хліб, і заглянула до баби Ганни:
Може, щось купити, Ганю? Я в супермаркет біля дому, пиріжок хочу спекти, дрібниці ще треба.
Та дивлюся на тебе, Марусю, ти жіночка добра, щира, дбайлива. Я ж тебе ще з косичками памятаю. Шкода, що доля тебе чоловіком не ощасливила сама й сама. Але ж бачу, не сумуєш, не виношуєш суму. Не те, що декотрі.
А що мені сумувати, Ганно? Коханий у мене є, тільки поки що не можемо разом жити. Чому теж розкажу, тільки тобі. Нікому такого не казала а тобі відкриюсь. До речі, ще таке покажу от ніхто б не повірив, а ти як подивишся, то може й інакше глянеш.
Бо тебе знаю, а навіть як розповіси, люди не повірять, сміялася Маруся, Ну що купити? Я по хліб тоді забіжу на чай, усе розповім, як воно там у мене на душі. Може ще й порадієш за мене, а жаліти перестанеш.
Ганні, чесно кажучи, нічого вже не треба було. Та попросила вона хлібчика й коробку цукерок до чаю. Заінтригована що ж там за казка така в Марусі?
Маруся принесла їй хліб і цукерки, а баба Ганя вже чай заварила пахучий, сіла слухати.
Ганю, ти памятаєш, як у мене років двадцять тому сталося? Трохи не до тридцяти мені було. Мала я хлопця, сватання були. Не дуже любила але чоловік хороший, думаю, що жити самій теж не пожартуєш.
Подали заяву, він до мене переїхав. Я завагітніла. На восьмому місяці народилася дівчинка. Прожила два дні й полетіла в небо.
Я з розуму ледве не зійшла від болю. З чоловіком розійшлися нічого нас не тримало. Пройшло пару місяців.
Почала приходити до тями, сльози вляглися.
І тут
Маруся глянула на бабу Ганю загадково:
Не знаю, як краще сказати. Коротше, у спальні стояло ліжечко для донечки.
Люди говорять не купуй завчасно, погана прикмета. Але я не вірила в дурниці, все приготувала, іграшки поклала.
От вночі прокидаюся і чую дитячий плач. Думала, від переживань таке малюється. Але ж знову плач. Підходжу до ліжечка а там дівчинка лежить!
Взяла на руки ледь не знепритомніла від щастя. Вона подивилась на мене, оченята заплющила й заснула.
І так щоночі до мене дівчинка приходила.
Я навіть купила пляшечку та молочну суміш. Але вона їсти майже не хотіла. Плаче, на руки візьму усміхнеться, очі міцно заплющить і засинає.
Оце так номер, баба Ганя ковтнула чай, мов зачарована. Хіба таке можливе?
І я так думала, що ні!, Маруся аж почервоніла.
А далі що?, недовірливо перепитала Ганя, цукерку в рот поклала.
А далі отак і є. Донечка живе у своєму світі, там у неї мама й тато є. Але й мене не забуває вночі до мене приходить майже кожного дня.
Одного разу сказала мені таке:
Я завжди буду з тобою, мамо. Ми зязані невидимою ниткою, й розірвати її не можна!
Іноді думаю: може, все це сниться? Але ж дівчинка навіть подарунки з того світу приносить. Щоправда, вони тут довго не живуть тануть, як київський сніг навесні.
Ой лишенько, ще раз чайка баба Ганя хильнула, аж в горлі пересохло.
Ото і кличу тебе в гості. Глянеш, скажеш мені не вигадала я?
Бо і я наче бачу, але
Ввечері Ганя навідалась до Марусі. Сиділи, гомоніли в напівтемряві.
Дома точно нікого лише Маруся да баба Ганя. Тільки-но подумали лягати спати як раптом світло ніжне зявилось. У кімнаті виблискувало й зявилася дівчина, мов ясний сон:
Привіт, мамо! Сьогодні у мене чудовий день був, хочу розповісти! Ось тобі подаруночок, і поклала на стіл букет квітів.
Доброго вечора! побачила дівчина бабу Ганю. Ой, зовсім забула мама казала, ви хотіли мене побачити. Я Лада
За якийсь час дівчина попрощалася і ніби розчинилася в повітрі.
Ганя сиділа мов укопана так була вражена, що й відразу не озвалась:
Йо-йо, Маруся, таки правда є на тім світі всяке.
Дочка в тебе красуня, на тебе схожа.
Я рада за тебе, Марусю. Та ти, виходить, щаслива жінка! В тебе все не гірше, а може й ліпше, ніж у подавляючої більшості людей!
От дивні ж справи бувають. Ніколи б не повірила, якби сама не бачила. Добре ж, як воно так буває!
Дякую тобі.
Ти мені очі відкрила. Світ ширший, ніж здається, життя є всюди, і тепер мені вже й про смерть не страшно думати.
Щастя тобі, Марусячко!
Квіти на столі ставали дедалі блідніші, поки зовсім не розтанули, як хмарка по весняному небу.
А Маруся, провівши сусідку, щасливо посміхалась своїм думкам. Завтра на неї чекатиме новий, чудесний день. Вона зустрінеться з Артемом, якого дуже любить, і знає він також кохає її.
Ну як тут не радіти?
І коли-небудь обовязково познайомить їх. Своїх найдорожчих і рідних Ладу та Артема.
