Я завжди знала, що мій чоловік має коханку. Але замість сліз і крику, мені наснився зовсім інший фінал неймовірно дивний, мов казка, де реальність тоне під шарами смутку й гумору.
Я Соломія Плахотнюк, керівниця консалтингової компанії з офісами у Львові та Дубаї, і коли я знайшла ті чарівні листування між чоловіком і загадковою дівчиною, посміхнулась. Замість банальної сцени у вітальні з розбитим посудом, мені приснилося щось краще.
За два тижні у сновидінні я подала оголошення: шукаю нову помічницю. Вона, Оксана Бендера, відгукнулася. Її резюме не вражало, але обличчя на фотографії відразу впізналося те саме, що на селфі в телефоні чоловіка, поряд із котом на ім’я Барвінок.
На співбесіду я увійшла в ідеальному синьо-жовтому костюмі. Вікна засідань пропускали химерне сяйво під синім небом.
Ви ж нова кандидатка? сказала я, покликавши її сісти у велетенське крісло, що раптом загуцало, ніби трускавецьке джерело.
Вона дивилась на мене з посмішкою, наче ніколи й не бачила. Ну звісно ж її годі було познайомити з дружиною, яку, ймовірно, мій чоловік описав як сумну, втомлену пані, забутою під сукнею із льону.
Чому саме наша компанія? спитала я, підсипаючи їй каву з присмаком мрії та карпатських ягід.
У Львові про вас легенди! почала вона, але я перебила:
До речі, кличте мене «шефко» у нас тут майже рідня.
І так, вона одразу отримала місце під сонцем.
Перші місяці все довкола було мов театр на Подолі, і вона грала чудово. Але у сні було солодко бачити її щоранку, знаючи, що мій чоловік у цей час виходить із дому, зовсім не розуміючи, що через дві години ми з його коханкою пємо разом каву з молоком та говоримо про погоду у Камянці.
Ви заміжня? спитала якось вона, коли ми розгрібали договори.
Так, щасливо, відповіла я, не кліпнувши. А ти? Маєш когось?
Вона розгубилась, як київський студент біля Оперного.
Це складно. В нього непроста ситуація.
О, це ще й одружений! кинула я, мружачись.
Ні, ні, що ви! Він мене справді любить, просто
Не переймайся, кивнула я. Серце веде нас, як хоче.
Якось увечері чоловік спитав, як мій день. Я розповідала смішні історії з офісу, мимохідь згадуючи «мою нову помічницю така здібна», і дивилась, як він мирно жує пиріжок. Був такий наївний, що можна було б відправити на Євробачення з піснею «Я нічого не підозрюю».
На шостий місяць я невимушено запропонувала їй підвищення.
Оксано, робота вражаюча! Поїхали керувати нашим новим офісом у Тайбеї. Вісімдесят відсотків надбавка до зарплати, квартира із видом на гори, контракт на три роки. Справжня мрія! У гривнях це виглядає, як виграш у лотереї майже двісті тисяч щомісяця.
Вона спалахнула очима.
За кордон… Але ж у мене тут любов.
Вистачить серцю сили й відстань не страшна, посміхнулась я, ніжно торкаючись її плеча. Якщо не витримає, то і не треба тієї любові. Я знаю, про що кажу.
Чоловік став нервовий, як білка в осінньому лісі. Вони сварилися по телефону, а я в цей час рахувала гроші або вишивала рушник. Зрештою вона поїхала, залишивши Київ під дощем. Мій водій бачив, наче вона плакала на вокзалі між двома бабусями та голубами.
Місяцями наш далекий офіс процвітав. Її звіти були наче пісеньки: рівні й чіткі. Чоловік став уважним, дарував букети соняшників і обіцяв знову обвінчатися в Михайлівському соборі.
Милість долі так я думала уві сні.
Рівно через рік після її появи я подзвонила їй по відеозвязку.
Маємо поговорити.
Вона змарніла, як осінній лист під першим снігом.
Ми змушені припинити твій договір. Таке от реорганізаційне щастя.
Але в мене ж тут уся душа! Я залишила кохання, Київ, Барвінка…
Я знаю. Просто шкода, що ти розлучилася з тим «складним» чоловіком заради цієї можливості. До речі коли повернешся, передай йому вітання від «шефки». Хоча, сумніваюсь, що він чекатиме останнім часом його поглинуло оновлення нашої сімейної присяги.
Вона завмерла. Її обличчя спочатку здивувалося, потім раптом зрозуміло все і стало таким прозорим, що крізь нього можна було побачити хмари.
Ти ти знала?
Від першого дня. Виплата вже чекає. Зроби собі подарунок сходи до психотерапевта. А коли жінка почує від одруженого чудові історії про «непорозуміння» у шлюбі, хай, будь ласка, спитає, чи його дружина керує мільйонним бюджетом у гривнях. Бо такі жінки найкраще знають, що роблять.
Я натисла відбій.
Тої ж ночі чоловік повертається додому із шампанським та зірками у волоссі.
Святкуймо! Минув рівно рік, відколи наші стосунки знову стали чудовими.
Я підняла келиха. Вві сні я пила з ним, і кожна крапля ігристого відгукувалася тихою помстою.
Я йому так і не сказала. Навіщо руйнувати його пісочницю зі щастя? Моє відчуття справедливості було ситим. А він навіть не зрозумів, що головне покарання було саме для нього тільки в ніжних обіймах моїх снів.
То як гадаєш що краще: холодна, розважлива помста зі сновидіння, чи відверта розмова наяву?
