Здав тест ДНК і пошкодував
Змушений був одружитися, бо дізнався, що моя дівчина вагітна. Після весілля привіз молодою дружину до своїх батьків ну, не було тоді змоги жити окремо, молоді ви мене розумієте. Час летів, і я став батьком чудового хлопчиська. Незабаром спокусилися кредитом на квартиру у гривнях, бо хотіли вже самостійно жити, а не всю молодість варениками бабусі харчуватися.
Через деякий час дружина мені заявила: чекає на другу дитину. Так у нас зявилася наша маленька князівна Соломійка. Дітки росли, і щороку я все частіше ловив себе на думці, що щось тут не те: діти на мене й близько не схожі. І капості у них якісь не наші, навіть дружина крутить головою мовляв, звідки в нашій родині такі руді й веснянкуваті взялися?
Жаба мене зїла, думав-думав і вирішив зробити тест на батьківство. Ну, може й дурний крок був, але інакше спати спокійно не міг. Хотілося впевнено знати, що виховую саме своїх дітей.
Здав я той тест. Два тижні мучився, крутився, як на сковороді. Як тільки мені подзвонили з лабораторії, педалю до підлоги і шурую забирати результат. Слава Богу, я їхній рідний тато! Прийшов додому, заховав ті бумажки глибоко у своїх носках аби дружина і не снула. А чому відразу не викинув хто його знає, мабуть, розум залишив у лабораторії.
І ось, через кілька днів, дружина як буря: кидає мені під носа папери і піднімає такий галас, що сусіди знизу перестали шаркати тапками. Звісно, я її розумію приниження, образа, усе це… Але ж можна було чайку випити й спокійно все обговорити, правда? Не пробачила вона мені. Залишився я як той сирота при живих батьках. Уже пять років минуло і навіть дітей бачити не дає.
Ось так банальна цікавість підступно вкрала у мене найдорожче мою родину. Надіюсь, що якось дружина зглянеться на мого дурня голову й пробачить. Ну, а поки вечеряю соло, а на вареники тільки ностальгую.
