**”Як чоловік покинув дружину, коли вона нарешті могла стати матірю”**
Коли Оксана поверталася з роботи в пятницю ввечері, вона навіть не уявляла, що цей день назавжди змінить її життя. Відчинивши двері, вона, як завжди, гукнула:
Любий, я вдома!
Тиша. У будинку було неприємно порожньо.
Дивно Він мав уже бути тут, подумала вона, йдучи до спальні.
Вона відчинила двері й завмерла на місці. Її чоловік, Тарас, стояв біля ліжка і швидко складав речі у валізу.
Тарасе Що ти робиш? прошепотіла вона, не вірячи власним очам.
Я йду, відповів він байдуже, навіть не подивившись на неї.
Йдеш? Чому?! Що сталося?
Через твого батька, кинув він роздратовано.
Мого батька? Як це повязано?
Оксана не розуміла ні слів, ні сенсу, ні того, що взагалі відбувалося. А перед її очима розвалювалося все, чому вона віддала стільки любові, терпіння й тепла.
Вони познайомилися, коли Оксані було двадцять вісім. Тарас був на вісім років старший впевнений у собі, чарівний, досвідчений. Тоді їй здалося, що вона знайшла свою людину. Родичі, друзі всі наполягали: час одружуватися. «Годинник не зупиниться», казали вони. «Вже не дівчинка». Оксана почала дивитися на кожного чоловіка як на потенційного чоловіка і це лякало їх.
Але з Тарасом було інакше. Їх познайомили в кавярні через спільного знайомого, і розмова пішла легко. Він був ввічливим, уважним. А коли дізнався, що в Оксани є власна квартира, нове авто, гарна посада в міській раді та батько-бізнесмен раптом став ще ніжнішим.
Через рік вони влаштували розкішне весілля. Все оплатив її батько. Тарас не заперечував. Навпаки із задоволенням узяв посаду продавця в одному з магазинів тестя.
Спочатку їхнє подружнє життя нагадувало казку: подорожі за кордон, вечері, подарунки. Лише одна деталь псувала ідилію: Тарас ніколи ні за що не платив. Завжди Оксана. Спочатку їй це не заважало. Потім вона почала просити. Згодом благати.
Чому я маю за все платити? скаржилася вона подрузі. Я хочу почуватися жінкою, ніжною, обережною.
Але Тарас лише сміявся:
Кохана, не будь дитиною. Все добре. Не забивай собі голову.
На роботі він ледве щось робив, годинами сидів у телефоні, а гроші, які заробляв, складав на свій рахунок. Оксана навіть не підозрювала.
Поки не захворіла. Серйозно. Місяць пролежала в лікарні. Батьки відвідували її щодня; Тарас рідко. Коли вона повернулася додому, то була в шоці: бруд, немиті тарілки, сміття на підлозі.
Ти нічого не прибирав?! скрикнула вона.
А навіщо? Це жіноча робота, відповів він байдуже.
Але я ж була в лікарні, Тарасе! І тепер я маю все прибирати?!
Ти вже вдома, чи не так? То й прибирай.
Тремтячи від слабості, Оксана замовила клінінгову службу. Лікар попередив: одужання займе щонайменше рік. І мріяти про вагітність поки не варто.
Через рік, коли лікарі нарешті дозволили, вона з радістю розповіла чоловікові.
Уяви? Ми вже можемо Можемо планувати!
Я зайнятий. Зараз не найкращий час, буркнув він, не відриваючись від джойстика. Консоль, яку вона йому подарувала, тепер цікавила його більше за все.
Минули тижні. Він і далі ігнорував її. Аж одного дня зізнався:
Знаєш, Оксано Я йду. І не хочу мати від тебе дитину.
Що ти кажеш?!
Я тебе не кохаю. Ніколи не кохав. Був з тобою, бо це було зручно. Квартира, гроші, машина. А тепер набридло. Ти більше мені не потрібна.
Тарасе, ти не можеш так Ти ж бачив, як я боролася, як чекала!
Це твої проблеми. Я вільний.
Він закрив валізу, поклав туди консоль і вийшов.
Оксана не їла, не спала. Дніми сиділа, дивлячись у порожнечу. Через три дні занепокоєні батьки приїхали до неї. Батько, побачивши її стан, ледве стримав лютість.
Вони забрали її до заміського будинку. Тараса звільнили тієї ж ночі. Незабаром батько Оксани, Богдан Іванович, зробив усі необхідні кроки, щоб заблокувати рахунок зятя. Всі його «заощадження» зникли.
Тарас залишився з нічим: без роботи, без житла. Ле
