А це як ти не збираєшся займатися дитиною мого сина? не витримала свекруха.
По-перше, я ж не цураюся Івасика. Нагадаю, що в цій хаті саме я після роботи, як нормальна жінка та мама, тягну другу зміну варю, перемиваю, прибираю, спокійно відповіла Ріта. Можу допомогти і щось підказати, але повністю брати на себе всі батьківські обовязки не збираюся.
Ти це серйозно? Значить, от яка ти, дволика?
Та ти й сама не краща, Світлано. Якщо вже дуже хочеш, щоб за роботу платили, то не всім вона так критично потрібна. Як і очікувалось, на зустрічі однокласників Світка вкотре не втрималась і взялася обговорювати всіх і все.
Але ті часи, коли Ріта не знала, що відповісти, давно минули. Тепер за словами вона не лізла, і влучної нагоди не пропустила.
Якщо у тебе з грошима туго, то це не означає, що в інших такі ж проблеми, знизуючи плечима сказала вона. Мені тато дві квартири у Києві лишив.
Одна та, де до розлучення з мамою жили, інша дісталася від дідуся з бабусею через нього мені.
А ціни на оренду там небачені, самі ж знаєте і на життя вистачає, і на приємності, тож я не компромітуюсь абичим. Можу вибирати роботу не за принципом «аби платили».
Ти тому ж з лікаря пішла в продавці?
Взагалі-то це був секрет. І Ріта Світці обіцяла нікому не казати.
Але якщо та справді хотіла все тримати в таємниці, навіщо ж Ріту називати «дурною» при всіх?
І щиро сподівалась, що та промовчить? Якщо так, то точно дурною була не Ріта.
Продавчиня? Серйозно?
Ти ж обіцяла мовчати! крикнула, ображена Світка.
Одразу ж схопила сумку й вибігла з ресторану, ледь стримуючи сльози.
Так їй і треба, озвався Андрій після кількох секунд тиші.
Сто відсотків. Вже дістала, чесно. Хто її кликав? додала Таня.
То ж я всіх збирала, майже вибачаючись, втрутилася колишня староста, а зараз організаторка зустрічі, Ганна. Памятаю, Світка у школі не найприємніша була, але люди ж змінюються… Хоча, мабуть, не всі.
Не всі, погодилась Ріта.
Компанія розсміялася. А далі всі взялись розпитувати Ріту про її роботу.
Цікавість ця (саме цікавість, без глузувань з її вибору чи розумових здібностей) була абсолютно зрозумілою.
Мало хто дотичний до цієї сфери (та й ворогу не побажаєш), тому довкола неї купа міфів і легенд.
Їх Ріта й розвіювала під час розмов.
А навіщо їх лікувати, якщо нема сенсу? перепитав хтось із колишніх однокласників.
А хто вирішив, що сенсу нема? Дивись, є у мене пацієнт хлопчику пять років. Під час пологів щось пішло не так, була гіпоксія. Ну, і в результаті у малого затримка мовленнєвого розвитку.
До речі, прогноз дуже хороший просто почав говорити ближче до трьох, зараз батьки ганяють по логопедах та неврологах.
Є чималий шанс, що в школу потрапить до звичайного класу, а не в спеціалізований, і в житті впорається без проблем.
А якби не займалися все могло б бути зовсім інакше.
Ясно. Не маючи потреби бігати за гривнею, ти займаєшся потрібною людям справою, підсумував Валерко.
Розмова плавно перейшла до обговорення життя та родин інших однокласників.
А Ріта раптом відчула, ніби хтось за нею спостерігає. Спершу списала на параною, але потім знову зловила на собі чийсь погляд.
Недбало озирнувшись, зрозуміла: ні, на неї ніхто не дивиться. Серед відвідувачів не було тих, хто міг би прикувати увагу до неї.
Отож спокійно повернулась до розмов зі старими друзями, а згодом і зовсім забула про дивне, тривожне відчуття.
Минув тиждень після зустрічі однокласників.
Якось вранці Ріта, збираючись виїжджати на роботу з двору біля дому, зрозуміла, що її автівку «заблокували».
Подзвонивши за номером з записки на чужому авто, почула купу вибачень і обіцянку швидко спуститися і прибрати авто.
Ой, пробачте, з усмішкою підбіг молодий чоловік. У справах приїхав, а запаркуватися ніде було, тільки так вийшло. Я, до речі, Максим.
Ріта, відрекомендувалась вона. В Максимові було щось таке, від чого їй стало дуже комфортно.
Манера говорити, одяг, навіть парфум усе складалося у приємний образ, тож Ріта без вагань погодилася з ним зустрітися.
А потім на ще одну зустріч. І через три місяці вже не уявляла себе без Максима.
До того ж і мама хлопця, і його син від першого шлюбу з радістю прийняли Ріту до сімї.
Малий Івасик мав особливості, але професійний підхід Ріти швидко допоміг знайти з ним спільну мову.
Та й Максиму вона підказала нові підходи так, щоб йому легше було з сином спілкуватись і соціалізувати хлопчика.
На кінець першого року стосунків вони переїхали разом, точніше Ріта перебралася до Макса з Івасиком.
Свою однокімнатну, як і завжди, здала через перевірену агенцію, яка веде і столичні квартири, а сама зібрала речі й переїхала до нової родини.
Саме тоді почалися перші тривожні дзвіночки.
Спершу дрібниці «допоможи Івасикові зібратися», чи «посиди з ним пів годинки, поки я в магазин збігаю».
Було терпимо, тим більше контакт з хлопчиком був, а у такі моменти інших справ не було.
Але поступово прохання ставали все важчими.
Ріті довелось сісти й поговорити з Максом: мовляв, твій син твоя ж відповідальність.
Ріта готова допомогти, чим може, але не планує брати на себе більшу частину обовязків по догляду хлопчик не її син, і роботи з особливими дітьми їй вистачає на роботі.
Максим наче й погодився, але вже перед самою весіллям вони з його матірю почали обговорювати програму реабілітації сина та онука.
Точніше обережно натякати Ріті, що саме вона має цим усім займатися у вільний час.
Гей, стоп-стоп, дорогі мої, зразу ж притримала розмову Ріта. Максе, у нас ж домовленість своїм сином займаєшся ти.
Я ж не прошу тебе їхати до моєї мами робити ремонт чи вирішувати мої сімейні питання, ось сама й розгрібаю.
Ну ти й порівняла, хмикнула майбутня свекруха. Мама то мама, доросла окрема людина, а дитина це дитина.
А що ти думаєш після весілля ти так само будеш цуратися Іваса, й ми це сприймемо нормально?
Я ж не цураюся. Я й так тут третю зміну тягну на кухні та в пранні. Але брати на себе ще й повну реабілітацію дитини не планую це ж син Максима, от хай і займається ним у першу чергу.
Чим зможу підкажу, але всі обовязки на себе не візьму.
Це як розуміти не візьмеш?! Виходить, на словах ти розумна, друзям розказуєш про роботу так, що заслухаєшся, а як справді допомогти треба тікаєш?
Та ви про що, взагалі? не зрозуміла Ріта.
А тоді згадала, що мама Максима підпрацьовує посудомийкою саме в тому ресторані, де була зустріч однокласників.
Склалося все до купи.
Ага! То ви все це провернули, аби скинути на мене турботу про хвору дитину?
А ти що думала, що я всерйоз хочу мати справу з такою, як ти? не витримав Максим. Якби не Івас і твоя робота, я б ніколи на тебе не подивився…
О, то й не дивись! зірвала обручку з пальця та жбурнула її Максиму.
Ще пошкодуєш, пригрозили Максим із матірю. Нормальний чоловік таку сіру мишу з безперспективною роботою й без грошей не захоче.
В мене, між іншим, дві квартири у Києві, грошей вистачає, відрізала Ріта.
І, побачивши ошелешені обличчя Макса та його мами, пішла пакувати речі.
Звісно, полилася купа пробачень: мовляв, сам займатимусь сином, більше такого не буде, вибач, люблю більше не повториться…
Але Ріта, не будучи дурною, цим словам не повірила. Посміялася наостанок, що мовляв, упустив Максим мишку і щось не схоже, щоб саме Ріта про це жалкувала.
З однокласниками ще довго сміялися з цієї історії. А Ріта все ще вірить, що зустріне того, кому буде потрібна не через гроші чи навички, а просто як рідна душа.
Поки ж їй вистачає улюбленої роботи та компанії друзів. А якщо стане сумно можна й кота завести. Кіт же вихованню піддається, на відміну від деяких чоловіків.
