7 червня
Сьогодні знову задумалась про наше з Тарасом життя. Живемо скромно, намагаємося якось дати раду. Обоє працюємо, але заробітки небагато які. Я б навіть сказала мінімальні. Донечці Соломії чотири роки, й ви самі знаєте, як це зараз виховувати дитину. За ті копійки, що в нас є, навіть світло втримати важко, не те що дитину вдягнути.
Додає клопотів і те, що Тарас потайки допомагає своїй мамі з оплатою комунальних послуг. Для нас із Соломією й на хліб ледве вистачає, а ще й грошей свекрусі треба дати. Здоровя в неї нормальне, не лежача, могла би й на півставки кудись влаштуватися, чи в крамницю піти. Я б і сама працювала вдвічі більше, та хто мені дитину забере з садочка й погодує? Неодноразово просила свекруху посидіти з внучкою, та вона завжди відмовлялася, нібито немає сил, здоровя підводить.
Аж ось дізнаюся свекруха на курорті, й не в якомусь там дешевого санаторії, а у відомій на всю Україну здравниці на Закарпатті. Про це мені розповів сам Тарас, так, між іншим, кинувши, що треба буде поїхати аж на лівий берег Києва доглянути за її квітами. Я була вражена: замість того щоб підробити десь чи провести час із донькою, мушу займатися чужими вазонами.
Та мене вразило інше. Нещодавно на свекрусі зявилися нові прикраси, брендова сумка, сукні явно не з секонд-хенду, а з бутіка. Тарас щоразу казав: “Бідна мама, навіть за квартиру заплатити не може”. То звідки ж у неї гроші на такі обновки й відпустки? Дивно…
Дещо прояснилось, коли я випадково заглянула до Тарасової торби він лишив її на стільці, поки сам був у ванній. Сумка важка, а всередині купа різної техніки, навіть ноутбук моєї подруги Марії побачила. Наступного ж дня на роботі Марія повідала, що Тарас береться підробітком: лагодить людям техніку вечорами.
Ось де його додатковий заробіток. Я прямо запитала, чи він усе це віддає матері. Тарас, не вагаючись, відповів, що так.
Мені аж боляче стало: ми з Соломією вже по четвертому разу пересилаємо одні й ті ж шкарпетки, вдягатися просто ні в що, а Тарас за ті гроші матері відпустки оплачує й обновки купує. Я запитала:
То де справедливість? Ми ж теж люди, а у твоєї мами і подорожі, і плаття з бутіка!
А він, навіть не похитнувся:
Це мої гроші, сам вирішую, куди їх витратити.
Я зрозуміла: ніяких розмов тут бути не може. Якщо для нього мама важливіша за власну дитину й дружину, хай тоді і живе з нею. Кажу, їдь до мами. Напевно, це й єдино правильне рішення.
