Ніхто в селі не міг зрозуміти, чому Оксані так не щастить у коханні. Дівчина ж справна, і вродилася хороша, і розумна. Працювала ветлікарем у великому фермерському господарстві. Мабуть, усе через те, що вона не місцева. Й, правду кажучи, відрізнялася Оксана від селянок.
Коли б Оксана трішки корону свою опустила, то й чоловічок би знайшовся. Хоч добритих удень з ліхтарем не знайдеш, але хоч буде чоловічий дух у хаті, поклала початок Ганна Трохимівна на лаві під хатою, де звичайно збиралися баби ввечері. Вона завжди першою визначала гідність та недоліки селян. Справжнісінька сиза голубка про будь-що тут дізнавалася швидше за всіх.
Але знаходилася й опонентка Олена Степанівна. З молодості дружили, стільки ж й суперечили. Коли Олена казала «біле», Ганна аж до спіни доводила, що воно «чорне».
Усі баби одразу підвели очі
Оксана глянула на тихі поля, що золотились під вечірнім сонцем, й усміхнулась, розуміючи, що її щастя не у шлюбі, а у тій свобідній тиші, де вона сама господиня своєї долі.
