Дякую вам, друзі, за підтримку, вподобайки, теплі слова та відгуки до моїх оповідань, за кожну підписку і особлива подяка за донати від мене і моїх пяти пухнастиків. Не соромтеся, діліться цікавими історіями з друзями у соцмережах це теж велика радість для автора!
От лишень уявіть: після лікарні Марічка відчула себе значно краще і вже зранку готувалася взятися за буденні справи.
Та ось тільки прокинулася, і перекинулася в душі якась дивна хвиля опору.
Її чоловік Сергій уже вовсю займався своїм улюбленим «зарядом». Щоранку, навіть на пенсії, він робить вправи, аби не давалися взнаки його суглоби. Такий вже характер, спортивний, і проти нього не попреш.
А Марічка, як звикла, мчить спершу до кішечки Миськи лоток почистити, нагодувати її і свого песика Живчика. Далі наводить лад у передпокої, стирає сліди нічних тусівок своїх улюбленців і спішить зранку вигуляти Живчика.
В обід та ввечері вони вже разом із Сергієм вийдуть на довгу прогулянку в парк, там спокій, зелені алеї саме те, що треба для двох людей у літах. А зранку, поки чоловік крутить гімнастику, Марічці треба всюди встигнути.
Повертаючись із вигулу, вона береться за сніданок щось просте, як завжди: сир із медом та горіхами, або вареники з сиром, поперемінно із смаженими яйцями чи омлетом.
Марічка сприймала всю цю ранкову метушню за свою зарядку, але лікар, почувши про такий розклад, дуже наполегливо радив їй справжні фізичні вправи. Мовляв, хатня робота то не заміна.
А Сергій, закінчивши свою зарядку, починає прибирати ліжко при цьому обовязково покректає: «То ж не чоловіча справа! Вся хата на мені, всюди допомагати треба» Раз чи двічі на тиждень увімкне пральну машину й помиє підлогу обовязково скаже, що «Марічка, як завжди, нічого не зробила до пуття».
Ще й посуд після сніданку помиє і вважає, що доклався неабияк до сімейного добробуту.
Після сніданку Марічка вже береться за обід, а далі за ноутбук. На пенсії вона підробляє, щоби не рахувати кожну копійку.
Сергій її маленькі заробітки всерйоз не сприймає, покупки вважає марнотратством, бо ж шафи забиті речами.
Марічка завжди поступалася, бо була байдужа до моди, особливо коли чоловік казав, як чудово вона виглядає порівняно з ровесницями. Але ніколи не заперечувала, коли Сергій купував собі, наприклад, черговий шуруповерт, витрачаючи саме її «смішні» гроші.
Але коли несподівано довелося лягти у лікарню все стало догори дриґом. Вона й сама трохи злякалась
Потрапила туди по швидкій втратила свідомість просто на вулиці, коли йшла на базар. Лікарі були у шоці від її аналізів і дивувалися, як вона взагалі могла сама ходити.
Сергій вперше по-справжньому злякався побачив її білою, під крапельницею. Ну й вдома сам мало не захлинувся в робочих клопотах тоді й помітив нарешті, скільки справ завжди лягало на плечі дружини.
Він дуже чекав, коли ж її нарешті повернуть додому, бо щиро кохає, переживає
Перші дні Марічка слухалася лікарів, лежала. Сергій про неї дбав і раз по раз перепитував:
Що, Марічко, легше? Ще ні? Але вже не така бліда, глянь, як після лікарні посвітліла!
І ще сміявся:
Дивись, не залежуйся! Час уже повертатися до нормального ритму, бо так і розучишся ходити
Марічка загалом погоджувалась, але сьогодні зранку взагалі не хотіла, як зазвичай, відразу кидатися в хатню вируючу круговерть.
Вона глянула на Сергія, що з серйозним виразом обличчя вправляв свої коліна, очікуючи, що й Марічка знову впряжеться у «свої» щоденні труди.
І раптом у ній щось пробудилося. Вперше за стільки років вона не побачила поруч турботливого чоловіка, а побачила людину, яка, можливо, й сама того не розуміючи, хоче знову повісити на неї непосильний тягар.
І тут сама собі всередині сказала: досить!
Вона пригадала, як лікар із властивою українською прямотою дорікнув у лікарні:
Ви й про себе не думаєте, й чоловіка до цього привчили. Здається йому, що вам усе легко й просто, не втомлюєтесь, бо ж посміхаєтесь, не скаржитесь? А вас же з анемією привезли, гемоглобін нижчий у кілька разів за норму! Ви жити взагалі хочете?
Тоді Марічці в лікарні ставили крапельниці і пять разів переливали кров, поки показники не стали прийнятними.
Вона раніше ніколи не переживала переливання, і дивлячись на прозору трубочку, що стікала до неї в вену, думала:
«Оце да, у мені тепер частинка пяти зовсім мені невідомих людей. Вони життя подарували. Але чи не змінили вони щось у мені?..»
Ця думка не була випадковою.
Повернувшись додому, вона із здивуванням відчула, що їй вже не хочеться весь час догоджати Сергію.
Вона Сергія кохає, і він її кохає, хоча й бурчить постійно, але робить те, що більшість чоловіків у гості не візьмуться. Тільки от постійно себе на перший план ставить, її справи знецінює.
Раніше це було їй індиферентно (сама добра по натурі), але тепер відчула: треба щось міняти.
Захотілося трохи більше часу витрачати на себе і свої старі захоплення. Наприклад, сісти за піаніно, що пилилося роками, і вони ніяк не могли вирішити, куди його прилаштувати, або зайнятися чимсь новим, чого ще й не уявляла.
Підвелася і, не поспішаючи, стала біля Сергія, почала разом з ним легку зарядку. Сергій не витримав:
Ого, тебе там переборщили з лікуванням? Ти що, на старості вирішила слідом за мною зарядку робити, Марічко? Та ти й так гарно тримаєшся, піди вже краще кішку з песиком нагодуй, та сніданок готуй їсти хочеться.
То мені лікар наказав, відповіла Марічка, на диво твердо для себе, сказав, що інакше довго не протягну. Ти що, хіба моєї смерті бажаєш?
Сергій аж сторопів від такої прямоти, і здається вирішив, що примха дружини скоро мине. Але цього разу навіть не буркнув, коли Марічка розпорядилася:
Так, я зараз годую Миську і Живчика, а ти з Живчиком на вулицю, а я тим часом сніданок готую!
Сама здивувалася, як швидко Сергій погодився. Десь заглибоко в душі дзвенів новий струм, мов пять нових рішень пять нових сил, що підказували: маєш право купити нову сукню чи пальто, якщо заробила сама; маєш ходити на зарядку, ставати міцнішою; вчитись музичити на старому піаніно.
Вона злякалася навіть трохи адже їй дійсно робили переливання від пяти донорів! І може, оце рішучість і сміливість їй від них передалася?
Кажуть же, при трансплантаціях щось у людині міняється, можливо пристрасть, здібності до малювання чи співу, або смак.
Тепер, коли дивилася на Сергія, в її погляді вже не було тієї звичної покірності. Зявилася несподівана впевненість, народжена не тільки словами лікаря, а й цим новим, відчутним зарядом життєвих сил.
Вона спостерігала, як Сергій ледве-ледве розуміє його світ, де Марічка завжди була скромна, тиха руйнується.
Чуєш, Сергійку, сказала вона нарешті (уже без страху, що спровокує бурю): Я здається зрозуміла, чому тобі здається, буцімто я нічого не роблю. Ти просто не бачив, не цінував. Не те, щоб я не старалася чи не втомлювалася просто для тебе це все було абсолютно непомітне
А тепер ти побачиш. Я викину старі шмотки, куплю собі нове, хороше. І почну грати на піаніно. Ти завжди сміявся: кажеш, закінчила музичну, а можеш зіграти тільки «Собачий вальс» та «Циганочку»? От слухай
Відкрила кришку, сіла, поклала пальці на клавіші й несподівано для себе заграла щось тонке, щемке, аж до сліз знайоме.
Сергій дивився, затамувавши подих, а потім прошепотів:
Марічко, як ти це робиш? Ти ж не грала раніше цього Ти, справді, інша стала
Його обличчя змішало здивування й навіть легкий переляк.
Він звик до однієї Марічки, а стояла перед ним вже зовсім інша сильніша, сміливіша, справжня.
Марічка усміхнулась уже не так, як раніше не винувато, а по-справжньому, прямо, тепло і радісно. Вона прислухалася до себе, відчувала, як у ній розгорається вогонь, подарований, наче, пятьма новими життєвими іскрами. І цей вогонь ніби обіцяв: тепер ти не просто буде виживати, а жити.
Бути собою, робити те, що подобається. І можливо, давати собі більше любові, й чоловіка любити не зі страху втратити, не через самоізоляцію, а просто з взаємної поваги до себе й до ближнього.
Марічка не знала, ким були ті люди, чия кров тепер тече у її жилах. Але, здається, вони справді були сильними й талановитими.
Бо врятували їй не лише життя, а й подарували нове щастя, якого давно вже не вистачало
Сергій дивиться на Марічку зовсім іншими очима.
Кажуть, не треба питати, чому з нами стається те чи інше випробування хвороба, негода чи драма. Важливіше зрозуміти, для чого воно дано. Можливо, щоб нагадати: життя прекрасне.
Бо ж чудова і весна, й осінь з дощами, й зима з морозами, й кожен світанок чи промінчик сонця, й обійми рідних. І навіть, якщо чоловік почав бурчати час нагадати йому, що він чоловік, а тобі час бути собою.
Живімо на повну, цінуймо кожен день і не соромтеся любити себе інакше не можна.
