НІБИ ПТАХ НА ПІСНЮ
Дівчата, заміж треба виходити раз і назавжди, кажу я. До останнього подиху бути з коханим, а не кидатися світом у пошуку половинки. Бо так і залишишся надгризеним яблуком.
Одружений чоловік це табу. Навіть не пробуйте заводити з ним стосунки. Думаєте, «трішки пороманюємо», а там розбіжимося. Покотитесь у прірву разом. Щире щастя вас омине стороною.
…Мої батьки разом уже пятдесят років. Для мене вони живий приклад. Я собі пообіцяла знайти свою долю і берегти її сильніше, ніж найкоштовніший скарб. Ці думки я проговорюю з подругами, коли мені виповнюється двадцять. Розумні настанови вклала мені в голову бабуся, і їй я щиро вірила.
Подружки лише посміхаються:
Не жартуй, Лесе. Як кохання накриє тебе до якогось «одруженого», ще подивимось, як ти відмовиш собі у цьому.
Але їм я не розповідала про маму що моя старша сестра Орися народилась до заміжжя від незнаного чоловіка. То була ганьба на все село. Через пять років зявилась я, вже в законному шлюбі. Тато покохав маму щиро, і вони пліч-о-пліч усе життя йдуть. Нам довелося полишити рідне село. І ще з юності я сама собі дала слово: жодних позашлюбних дітей і заборонених чоловіків.
Доля ж приготувала свій неповторний сценарій
З сестрою Орисею ми з дитинства не ладнаємо. Їй здається, що батьки більше люблять мене, ніж її і від цього постійна ревність. Між нами ніби негласне змагання: хто здобуде більше батьківської любові. Безглуздо, але так склалося.
…З Остапом ми познайомилися на дискотеці. Він курсант Львівської академії, я медсестра районної лікарні. Вечір танців у розпалі, і симпатія виникла з перших хвилин. Через місяць одружились. Щастя, здавалось, не має меж. Я за Остапом мов птах на весняну пісню.
Після випуску з академії ми виїхали разом в гарнізон під Житомиром далеко від рідного дому. Почались непорозуміння, сварки. Порадитись немає з ким мама на той час живе вже у Польщі.
Народилася наша донечка Катруся. За двором лихі 90-ті Не знаєш, що буде завтра. Остап звільнився і почав заливати тугу горілкою. Спочатку я його жаліла, підтримувала: все владнається, зачекай.
Він уважно вислуховує:
Лесю, все розумію, але не можу зупинитись. Випю і здається, всі проблеми зникають.
Згодом Остап став зникати з дому: то на добу, то на тиждень. Якось повернувся через місяць і кладе на стіл кейс, повний пачками гривень.
Звідки це, Остапе? питаю, недобре передчуваючи.
Яка різниця, Лесю? Бери, трать. Ще привезу, відповідає з гордістю.
Кейс я заховала, не чіпала ані копійки. Не для нас ті гроші Остап знову зник. Зявився через пів року виснажений, злий, очі порожні.
Лесю, знімай свої золоті прикраси. Треба борг віддати серйозним людям, каже.
Не віддам. Це подарунок від батьків, твердо відповідаю.
Не репетуй Чи виручиш мене, дружино? підходить ближче.
Я злякалась, винесла кейс:
Забирай своє багатство. Ми з Катею самі впораємось.
Брала гроші? питає Остап.
Ні копійки не взяла.
Все одно мало, зітхнув він. Гаразд, щось вигадаю
В дарунок Остап подарував мені ніч пристрасті. Я любила його до болю й все пробачала.
Вранці він знову збирався:
Надовго? питаю крізь сльози.
Не знаю, Лесю. Чекай, цілуючи, йде.
І я чекала. Рік, другий
У моїй лікарні почав доглядати мене лікар Дмитро. Він одружений і це мене зупиняло. Хоч і сама, хоч заміжня, чоловіка не бачила два роки. Від Остапа ані листа, ані телефонного дзвінка.
Перед Новим роком, коли вдома пахне мандаринами, дзвонить хтось у двері. На порозі Остап.
Я обіймаю, цілую крізь сльози:
Нарешті, коханий! Де ти був?
Почекай з обіймами, Лесю Треба швидко розлучитись. У мене син народився. Не хочу, щоб виріс сиротою, Остап мнеться.
Все перевернулося в мені. Від любові залишилась жменька попелу. Але, мабуть, це мав бути кінець.
Гаразд, Остапе. Як каже наша приказка: «Вилиту воду не збереш». Не триматиму тебе. Після свят розлучимось. Таню хоч глянути не бажаєш? Вона в подруги зараз. Приведу, якщо почекаєш. Тепер і вона буде сиротою при живому батькові, намагаюсь вколоти болючіше.
Вибач, поспішаю. Іншим разом обійму Катрусю, Остап іде.
Іншого разу не було. Остап ніколи більше не зустрічався зі своєю донькою. Ми стали чужими.
Відчувши мою самотність, лікар Дмитро закрутив навколо мене вир пристрасті. Мені стало байдуже, що він давно одружений усі межі стерлись.
Дмитро умів гарно доглядати і я не змогла встояти. Наш роман тривав три роки. Він покликав мене заміж.
Ні, Дмитре. Не можна збудувати щастя на сльозах твоєї дружини і дитини. Наші дороги різні, ковтаю клубок у горлі.
Я зуміла спинитись, але не зуміла залишитись поруч. Перейшла у нову лікарню, щоб очі не травити і серце тихо затихло.
…І ось тоді моїм чоловіком став Василь.
Він виховував сина сам колишня дружина залишила його й створила іншу сім’ю. Я познайомилась із Василем в нашій лікарні, коли він лікувався.
Жартами й добротою спокусив мій неспокійний дух, і наша любов розквітла несподівано й щиро.
Його Денису було сім років, моїй Катрусі вісім. Ми зібралися під щасливою зіркою все вдавалося, діти росли, турбот вистачало. Усі рішення приймали разом, секретів не мали. З другим чоловіком мені справді пощастило. Бережу Василя понад усе. Він мій світ.
Вже тридцять років ми в шлюбі…
Днями телефонував Остап моїй мамі:
Такої жінки, як Леся, я в житті не бачивІноді мене питають: чи не шкодую я про ті складні роки, про перше кохання, болісні втрати й невдачі? Я усміхаюсь і думаю: якби не пройшла крізь те все, не змогла б так цінувати нинішню тишу, добрий погляд коханого, הילені ранки, коли діти уже дорослі знову збираються за нашим столом. Старі образи вицвіли, як полинові трави на вітрі. Серце моє, колись зранене, навчилося вибачати.
Катруся виросла щирою людиною: із мужнім серцем, як у діда, правдолюбна, як у матері. Вона часто запитує мене: Мамо, як зрозуміти це твоя доля? Я кажу: Якщо поруч з ним легше дихати, і з ним не страшний жоден вітер, тримайся, бо доля сама стукає у твоє вікно.
Вечорами ми з Василем сидимо на веранді, слухаємо, як співають птахи. Його рука моя опора, а я його причал. Іноді я мовчки дякую долі, що не збила мене з дороги, що дала другий шанс, навчила бути терплячою, залишитись чистою до себе. Любов не завжди святковий спів, часом це терпіння і дрібний побут, хвороби й невдачі. Але якщо серце зберігає тепло, жодна холодна зима не зламає крила.
Я прислухаюся до далекого клекоту журавлів, і мені здається: кожен із нас летить своєю дорогою. Але якщо пощастить стрінеш когось, із ким твій політ стане піснею. І в цій пісні вся моя правда.
