Ото ж, слухай, що трапилося…
Минулого тижня моїй донечці виповнилося два роки. Святкували невеличке свято у сімейному колі. Її батько, мій колишній чоловік, навіть не згадав про день народження — ні дзвінка, ні повідомлення. А ось його мати, колишня свекруха, зателефонувала заздалегідь. Каже, хотіла б прийти, привітати дитину. Ну, я й подумала: а що тут поганого? Прийшла, принесла подарунок — м’яку іграшку, трохи солодощів та конверт із грішми. Пішли до парку, погуляли. А потім повернулися додому… і тут почався справжній жах, — з розпачем розповідає 30-річна Оксана.
— Що сталося?
— Моя мати, побачивши мене з Валентиною Іванівною, просто вибухнула від люті. Почала кричати, що я зганьбила родину, що в мене немає ні сорому, ні гордості. Мовляв, як я могла дозволити колишній свекрусі приходити й обіймати дитину? Казала, що треба було кинути їй той «жалюгідний подарунок» в обличчя та вигнати геть.
— Вона серйозно причепилася до подарунка?
— Та так! Каже, іграшка дешева, шоколадки шкідливі, а грошей могла б і більше дати. Цілу ніч нарікала! Докоряла мені, ніби я ледь не кинулася колишній свекрусі на шию. Мовляв, от вона, «погана баба», а я її майже в хату впустила. І наче забула, як ця жінка колись виставила мене за двері без копійки.
Оксана розлучилася рік тому. Чоловік виявився не готовий до справжньої родини. Коли почалися труднощі — безсонні ночі, дитячі сльози, брак грошей — він просто здався. Вирішив, що простіше, дешевше та спокійніше жити без дружини та дитини. Мовчки зібрав речі й пішов. Квартира була оформлена на його матір, і Оксану просто виставили з хати.
— Я тоді навіть не зрозуміла, що відбувається. Ніби хтось вимкнув світло. Куди йти, що робити? Я була у шоці.
Розлученням займався адвокат свекрухи. Хоча ділити було нічого — квартира та машина записані на батьків чоловіка, а у нього офіційно нічого. Навіть аліменти платить символічні. У Оксани не вистачило духу та сил щось вимагати через суд. Вона була надто втомленою та зламаною.
— Я просила лише одного — дозволити пожити в тій квартирі до кінця декрету. Не хотіла повертатися до матері: вона у мене жінка складна, з важким характером. Але Валентина Іванівна мені відмовила. Каже, ти не перша і не остання невістка. У мене, мовляв, не гуртожиток.
Але перед відходом вона допомогла з переїздом: найняла вантажників, спакувала речі, навіть перевезла їх до матері Оксани. Дозволила забрати все, що треба, але Оксана взяла лише своє. Не хотіла, щоб хтось потім докоряв.
Ось уже вісім місяців вона з маленькою донечкою живе у крихітній однокімнатній квартирі разом із матір’ю. АлТепер Оксана кожен день молиться, щоби її дитина не знала того болю, який залишили після себе ці складні стосунки.
