Коли ви вже купите собі квартиру? голос Ганни Іванівни був рішучим, настирливим.
Вона сиділа на дивані в орендованій однушці, де Оксана з Тарасом жили останні три роки, і дивилася на доньку так, ніби та скоїла злочин.
Доки можна мучитися на оренді?
Оксана зітхнула й відвернулася до вікна. Ці розмови давно перестали бути просто неприємними вони перетворилися на катування. З того самого дня, як вона вийшла за Тараса, матері щось не подобалося. Що він “не той”. Що в нього немає ні житла, ні грошей, взагалі нічого. Навіщо їй такий чоловік? І всі ці три роки Ганна Іванівна допитувалася: коли вони куплять свою оселю, чому досі живуть у оренді, чи не соромно їм так існувати.
Дратівливість кипіла десь під ребрами, ось-ось готова вибухнути.
Ми шукаємо хороший варіант, мам, нарешті промовила Оксана, намагаючись говорити рівно. Щоб і район добрий, і ціна нормальна, і ремонт у тому стані, щоб не доводилося переробляти. Грошей на капітальний ремонт у нас немає, розумієш?
Ганна Іванівна хмикнула й так виразно закатила очі, що Оксана мимоволі стиснула кулаки.
Ну звісно, протягнула мати з іронією. Якби ти знайшла собі нормального чоловіка, жила б як пані, а не шукала квартиру подешевше. Дивилася б у новобудовах. А так? Довольняєшся залишками.
Оксана різко підвелася, ледве стримуючи бажання закричати.
Мені треба по справам, мам, сухо кинула вона, йдучи до дверей.
Ганна Іванівна ще щось говорила, але Оксана вже не слухала. Провела матір до виходу, закрила двері й притулилася до них спиною. Видихнула. Тільки зараз усвідомила, що вся була напружена плечі ніяли, а щелепи боліли від стиснутих зубів. Останнім часом спілкування з матірю приносило лише головний біль. Кожен її візит був схожий на битву треба було захищатися, виправдовуватися, сперечатися. І все даремно.
Вона пройшла на кухню, налила собі води з глечика. Сіла за стіл, зробила кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. І раптом задзвонив телефон.
Оксанко! голос Тараса звучав схвильовано. Я знайшов! Ідеальну квартиру! Тобі треба негайно приїхати за адресою, яку зараз скажу. Треба купувати, розумієш? Це наш шанс!
Серце Оксани забилося швидше. Вона схопила ручку, записала адресу на папері, кинулася збиратися. Накинула куртку, вибігла на вулицю й сіла у таксі. Усю дорогу ворушилася на сидінні, поспішаючи водія поглядами.
Тарас вже чекав біля підїзду. Його обличчя сяяло, очі горіли.
Ходи, подивишся, взяв він її за руку й повів всередину.
Квартира була на третьому поверсі. Двушка. Невелика, але затишна. Ремонт свіжий, світлий. Шпалери приємного бежевого відтінку, ламінат під дерево, вікна пластикові. Меблі залишали диван, шафи, кухонний гарнітур. Все чистеньке, доглянуте.
Дивись, Тарас проводив її по кімнатах, показуючи кожен куток. Тут спальня, тут вітальня. Кухня світла. І головне поряд магазини, зупинки, школа недалеко. Вся інфраструктура під рукою. Ціна адекватна. Господарі терміново продають, переїжджають у інше місто. Нам пощастило.
Оксана мовчки оглядала квартиру. Переходила з кімнати в кімнату, торкалася стін, зазирала в шафи. Усередині щось тепле розливалося по грудях. Це справді була їхня оселя. Вона вже уявляла, як вони тут облаштуються, де розмістять свої речі, як будуть пити ранкову каву на кухні.
Беремо? тихо запитав Тарас, дивлячись на неї з надією.
Беремо, усміхнулася Оксана, і він обійняв її.
Вони домовилися з господарями на місці. Обговорили деталі, призначили дату підп
