Яке це має значення, хто доглядав бабусю! Квартира, за законом, мала б дістатися мені! свариться зі мною моя мама.
Моя власна мама погрожує мені судом. Чому? Бо квартира після смерті бабусі не дісталася їй і навіть не мені, а моїй доньці. Мама вважає це диким беззаконням. Каже так несправедливо, квартира мала перейти до неї! Але ж бабуся вирішила інакше. Чому? Мабуть, тому що ми з чоловіком пять років жили з нею й доглядали бабусю, коли вона була вже немічна.
Мою маму легко можна назвати егоїсткою. Вона завжди цікавилася, перш за все, своїми бажаннями, а вже потім іншими. Мама тричі виходила заміж, але дітей має лише двох мене й мою молодшу сестру. З сестрою у мене чудові стосунки, а от із мамою, мяко кажучи, не дуже.
Свого тата я взагалі не памятаю. Вони з мамою розлучилися, коли мені було два роки. До шести ми з мамою жили у бабусі в Харкові. Чомусь мені тоді здавалося, що бабуся сувора й зовсім не любить мене. Але потім, уже дорослою, я зрозуміла бабуся була золотою людиною, просто хотіла, щоб дочка нарешті взялася за голову.
Потім мама вдруге вийшла заміж, і ми переїхали в Суми до вітчима. Саме там народилася моя сестра Ганнуся. Прожили разом сім років, а потім мама знову розлучилася. І цього разу ми до бабусі не повернулися вітчим поїхав на заробітки в Польщу, але дозволив нам пожити в квартирі. Через три роки мама знову вийшла заміж і ми переїхали до її нового чоловіка.
Очевидно, він не був у захваті, що у дружини доважок у вигляді дітей. Він нас не ображав, але й не цікавився. Мама теж цілком зосередилася на новому чоловікові, просто з ранку до ночі ревнувала, лупила тарілки й збирала валізи раз на місяць, але вітчим кожного разу її вмовляв залишитись. Ми з Ганнусею звикли й навіть не звертали уваги. Моїм вихованням займалася я сама. Добре, хоч бабусі нас підтримували: допомагали з уроками, годували борщем і повчали по-українськи.
Потім я вступила до університету й перебралася в гуртожиток, а Ганнуся жила з бабусею. Їй допомагав тато завжди підтримував. А мама дзвонила нам тільки на Паску та на Різдво. Я цілком прийняла маму як людину, яка просто не цікавиться нашими справами. А от Ганнуся дуже переживала й довго не могла мамі пробачити, особливо що мама не прийшла навіть на її випускний.
Потроху ми подорослішали. Сестра вийшла заміж і переїхала з чоловіком у Дніпро. Я ж зі своїм хлопцем довго зустрічалася, але не поспішала під вінець. Жили на орендованій квартирі, бабусю часто навідувала, але намагалась їй не заважати вона була дуже самостійна.
А потім бабуся захворіла й опинилася в обласній лікарні. Лікарі сказали, треба гарна опіка я почала приходити до неї щодня: приносила їжу, варила борщі, мили підлогу й просто сиділа побалакати. Головне стежила за ліками. Пів року так щодня до неї їздила. І часом мій хлопець приходив допомагати то кран розбере, то розетки полагодить. І ось бабуся запропонувала перебратися до неї, аби не платити щомісяця кілька тисяч гривень за оренду.
Ми згодилися без вагань. Бабуся обожнювала мого хлопця, а я її як власну маму. Шість місяців минуло я вже чекала дитину. Бабуся тішилася, мов дитина! Ми тихо розписалися, посиділи з кількома рідними в кавярні Кооператор, а мама навіть не спромоглася подзвонити та привітати.
Коли моїй доні Лесі виповнилося два місяці, бабуся впала й зламала ногу. Назвати той період легким язик не повернеться: дитина, лежача бабуся, чоловік на роботі, а допомоги нуль. Я подзвонила мамі, благала допомогти, але вона заявила, що погано себе почуває і, звісно, не прийшла.
Ще через пів року у бабусі стався інсульт. Так вона вже практично прикута була до ліжка. Панікувати? Звісно, панікувала, але тягнула сама тільки чоловік допомагав, і то вечерком після роботи. Але бабуся поволі оговталася, знову почала їсти й ходити. Прожила ще два з половиною роки часом посиділа на лавці, дивилась, як Леся ганяє голубів.
Бабуся померла тихо, уві сні. Для нас це був удар ми її дуже любили й досі дуже сумуємо.
Мама приїхала тільки на похорон як водиться, в чорному й вагома, з виглядом коханої доньки. А через місяць з’явилася, в двері стукає: Збирайте речі! Квартира моя! Поки добром прошу. Вона була впевнена, що квартира дістанеться їй. Не знала, що бабуся вже після народження Лесі оформила квартиру на мою доньку. Тому мамі анічичого.
Звісно, мама обурена влаштувала сцену: Ти хитра, підсунула бабусі якісь папірці, відібрала в старої квартиру! Знаю я таких уся Україна такими повна! Мені належить це житло, порядки має бути!
Але не буде мама жити в цій квартирі, це вже точно. Я проконсультувалася і з нотаріусом, і з юристом. Будемо жити там, де нас благословила бабуся. А якщо вдруге народиться дочка назвемо її Оришкою, як і бабусю, яку ми так любили.
