Уявіть собі цю сцену, мов у тумані над Дніпром. Я Олена, звичайна жінка, трохи округла, з морщинкою, що підсуває погляд, а моя сестрамодниця Халелина, ніби витончена тростинка, завжди в наймодніших вишиванках. Життя тече, мов потік у Київському каналі, і нічого не лишається незмінним.
Кожна наша зустріч перетворювалася на своєрідну тортуру, наче хмари над Львовом, що зібралися, щоб підкинути краплю дощу. Халелина працювала, мабуть, не зі зла, а з «найкращих намірів». Підходила до мене, оглядала моїм «рентгенівським» поглядом і, мов у казці, вимовляла:
Михайле, чи це плаття не підходить? Воно таке бабусине, ніби з гірської хати.
Михайле, тобі б інший чубчик, цей додає років пять.
Ох, дівчата, яка помада! Такий колір вже десять років ні хтось не носив!
Все це з такою милою, співчутливою усмішкою, наче бджола, що шепоче про мед. Після кожного такого «компліменту» настрій опускався вниз, під плінтус, і я не хотіла дивитися в дзеркало тиждень.
Прикро? О, як прикро! Я й не обкладинка з глянцю, а тут ще й рідна сестра влучає в болюче місце, немов козака в криваву вуху. Спочатку я терпіти, жартувала, змінювала тему. Останньою краплею став мамин ювілей.
Я готувалась до цього святкування, як до балу у Палаці мистецтв. Купила нову, красиву сукню, зробила зачіску, макіяж. Почувалась королевою, правдою!
Зібралися всі в ресторані на Хрещатику. Гості, родичі, усі вишукані, веселі. І тоді підходить до мене моя Халелина, оглядає мене від голови до пят, голосно, щоб почув усі, і каже:
Михайле, що це за плаття? І сміх, і гріх Як у нашої тітки Олі з села. Якщо б ти спитала мене, я б підказала щось пристойне.
У той момент земля під ногами зникла, ніби розтанула під сонцем над Полтавським полем. Халелина просто взяла і плюнула в душу, а святковий настрій розвіявся, наче дим над Дніпром.
Тоді в мені щось перемкнуло. Досить мовчати у кутку! Я піднялась, глибоко вдихнула, усміхнулась найчарівнішою посмішкою і різко обірвала її репліку на півслові.
Халелина! вигукнула я, голосно й життєрадісно. Дякую тобі щиро! Справді ціную твою турботу! Ти в нас справжній експерт з виявлення недоліків у інших!
Халелина засвітилася, ніби сонце після хмари, і подумала, що я її хвалю. Наївність, вона така.
Оскільки ти така обізнана у всьому, продовжила я, піднімаючи зі стільця яскраву коробку, підготовлену заздалегідь, я вирішила подарувати тобі подарунок!
Гості зацікавлено подивилися на нас. Я подала їй коробку, перевязану стрічкою, наче подарунок від козака. Вона з нетерпінням розпаковувала, уявляючи парфуми або косметику.
А всередині лежав гарно оформлений сертифікат, надрукований на дорогому папері: індивідуальна консультація у відомого психолога «Як підвищити самооцінку, не принижуючи близьких». Я прочитала його вголос, щоб почув усі і в залі, і на кухні, і навіть водій маршрутки, що проїжджала повз ресторан. Ох, я її тоді спіймала!
Ось, сестричко! додала я, коли вона здивовано підняла очі на мене. Думаю, це стане в пригоді. Допоможе стати впевненою, а не самостверджуватись за мій рахунок! Як то кажуть точно в ціль!
Її обличчя спочатку виглядало розгубленим, потім пройшло усвідомлення, а потім її щоки наповнилися таким багряним румянцем, що це було немов схід сонця над Карпатами.
У залі повисла тиша, а потім один із дядьків гучно засміявся. За ним інші. І всі її отруйні зауваження, наче гіркі горішки, вилізли назовні! Хоча хотіла принизити мене, вона виявила себе посміховиськом.
Фінал настав миттєво. Халелина щось пробурмотіла, схопила сумку і вискочила з залу
І відповідаючи на ваше неминуче запитання так, ми помирились. Ми ж рідні сестри.
З того дня, уявіть собі, вона жодного разу не зачепила мою зовнішність. Коли бачимося, розмова лише про погоду, про те, чи сьогодні буде дощ над Сянським полем. А це, навіть, приємно.
Ось така історія. Дякую, що дослухалися до кінця! Якщо сподобалось натискайте «лайк», мені буде дуже приємно! Пишіть у коментарях свої історії чи траплялося у вас щось подібне? Поділіться з подругою це чудово!
