” Якщо дитина буде схожа на нього я відмовлюся життя віддам, але відмовлюся! глухо промовила Марічка.
Вже пізно, доню, тепер лише чекати, підвів риску лікар. Інакше ризикуєш зовсім без дітей залишитися.
Вийшла з кабінету, сіла на лавку голова крутилась. Так і хотілося розплакатися від болю Підвела очі за вікном осінній вітер шарпав останнє листя. Здавалося, що вона саме така: беззахисна, немічна. А дитина тепер ніби помилка. Адже ще кілька місяців тому так мріяла про неї Як швидко все перевернулось.
На виході обігнала щасливе подружжя: чоловік обіймав дружину, обидва сяяли. Від цього стало ще гірше. Марічка пленталась до автобуса.
Дійшовши додому, замкнулась у кімнаті. Година минала, а вона не виходила. Мати кликала вечеряти, але донька мовчала. Олена Михайлівна сіла на кухні, задумалась. У хаті стояла важка тиша.
Нарешті Марічка вийшла, сіла навпроти матері. Мовчали обидві.
Якщо буде на нього схожа відмовлюся життя віддам, але відмовлюся, повторила вона тим самим глухим голосом.
Олена Михайлівна аж здригнулась:
Господи, Марічко, ти що несеш?! Коли серйозно, завжди називала її повним імям. Розумна дівчина, а таке вигадала Що люди скажуть? Родина? Як житимеш? Дитина ж не винувата, що батько нікчемний!
А мені що до людей?! вибухнула Марічка. Схожа була на звірятка, що в кутку загнане: очі широкі, губи тремтять.
Я тобі допоможу, твердо сказала мати. І не дозволю кинути свою кровинку
Та в тебе ж і так ледве зводиш кінці з кінцями! Яка вже допомога
Виживемо, не відступала Олена Михайлівна. У війну виживали, а тепер мир девяності на дворі.
Марічка глибоко зітхнула. Страшно було вже зараз, а що попереду взагалі невідомо. Вона ще не знала, яке лихо принесуть ті роки. Але сьогодні знала одне: Тарас її кинув.
Одружились вони півроку тому, а до того півтора року зустрічались. Ніщо не віщувало лиха гарна пара, молода любов.
Вона до дрібниць памятала той день, коли Тарас повернувся додому зовсім іншим. Намагався бути лагідним, але відчуженість у очах видавала його.
Він уже знав про вагітність саме тому й місяць тягнув, перш ніж піти. Допитувалась, що сталося, а правду дізналась лише тоді, коли він остаточно зник.
Марічка ридала, коли прийшла його мати та теж плакала, не чекаючи такого від сина.
А історія тягнулась ще зі школи. Коли Тарас у випускному класі поїхав на туристичний зліт, то зустрів там Оленку. Два тижні не відходив від неї. Розїхались обмінялись адресами. Але потім він загубив її листи, а від неї теж нічого не було.
Згодом змирився, намагався забути. Але потім зрозумів це було єдине кохання. Через три роки познайомився з Марічкою, здавалось, минуле позаду Одружились, чекали дитину.
Але Оленка раптом знайшлась. Не знаючи точної адреси, вона дала оголошення у місцеву газету. Тарас побачив. Запросив її до свого міста, зняв номер у готелі.
Спершу хотів просто побачити ту, кого не міг забути. Але зустріч перевернула все. Важке рішення прийняв: кинув вагітну дружину та поїхав з Оленкою.
На роботі Марічку підтримували. Лише нова дівчина, яка сама мріяла про дитину, зітхнула:
Дитина це щастя, а у нас з чоловіком пять рок
