Яна повернулася з пологового будинку і на кухні стояв другий холодильник. “Це мій і мамин, твої продукти сюди не класти,” сказав чоловік.
Яна плечем закрила двері квартири, міцно притискаючи до грудей ковдру з маленьким Данилком. Жовтневий вітер встиг прокрастися під її пальто, тому тепер їй так хотілося тепла, тиші та спокою.
Пологовий будинок залишився позаду, а попереду був її дім квартира, успадкована від бабусі, оформлена на її імя ще до весілля. Кожен куточок був знайомий, кожна тріщина на стелі нагадувала про минуле. Тут вона мала б почуватися в безпеці.
Олег увійшов першим, скинув черевики, а пальто просто кинув на підлогу в передпокої. Яна переступила поріг і зупинилася. Щось було не так. Повітря наповнював чужорідний запах не її парфуми, не її крем для рук. Якийсь квітковий аромат змішувався з чимось різким і незвичним.
“Іди вже, не стої,” кинув Олег, навіть не озираючись.
Яна зняла взуття й повільно пішла коридором. У вітальні панував напівтемний світ, на дивані лежала незнайома подушка з вишитими трояндами. На кухні лунали звуки посуду. Біля плити стояла Лариса Вікторівна, її свекруха, у фартуху, енергійно помішуючи щось у каструлі. Її волосся було акуратно зачісане, на шиї намисто, на губах помада, ніби вона готувалася до прийому гостей, а не чекала на невістку з пологового будинку.
“О, Яночко! Нарешті!” вигукнула Лариса Вікторівна, не відриваючись від каструлі. Покажеш малятко? Ну, несіть швидше, дайте подивитися!”
Яна несвідомо зробила крок уперед, але її погляд зупинився на чомусь біля протилежної стіни: величезному, блискучому. Поруч із старим холодильником, який стояв тут роками, зявився другий новий, сріблястий, з етикетками виробника й обгорнутими плівкою ручками.
“Це звідки?” збентежено запитала Яна, дивлячись на свекруху.
Та лише обернулася, витерла руки об фартух і посміхнулася, ніби тільки що влаштувала сюрприз.
“Купили! Олег ходив з нами, вибрали добрий, просторий. Тепер на кухні буде порядок. Треба харчуватися правильно, особливо з малюком. Ти ж це розумієш, так?”
“З нами?” перепитала Яна. “З ким саме?”
“Ну зі мною, звісно!” клацнула ложкою Лариса Вікторівна. Відтепер я житиму тут, допомагатиму. Я думала, Олег тобі сказав.”
Кров відлила від обличчя Яни. Данилко занімів у неї на руках, а вона несвідомо ще міцніше притиснула хлопчика до себе.
“Олеже?” покликала Яна, повертаючись до дверей.
Чоловік саме тоді зайшов на кухню з двома пакетами продуктів у руках. Обличчя його було втомлене, погляд відсторонений.
“Що таке?”
“Твоя мама каже, що тепер житиме тут?”
Олег кивнув, ніби йшлося про те, що закінчився хліб.
“Ну звісно. Тобі потрібна допомога. Мама погодилася пожити тут деякий час, поки ти не одужаєш.”
“Деякий час?” Яна зморщила лоб. “А холодильник?”
“А, це.” Олег поставив пакети на стіл і потер перенісся. Мама купила, щоб її продукти були окремо. Ти ж знаєш, у неї спеціальна дієта.”
“Спеціальна дієта,” повільно повторила Яна. “У моїй квартирі.”
“Ян, не починай знову. Я втомлений. Мама лише хоче допомогти, а ти вже створюєш сцену.”
Лариса Вікторівна впевнено відкрила новий холодильник і почала розкладати продукти. Яна спостерігала за її рухами: йогурти, сир, якісь пляшки з написами, коробки з овочами.
“Бачиш,” закрила холодильник свекруха. Тепер у кожного своє. І ніхто не заважатиме.”
Яна хотіла щось сказати, але Данилко заплакав. Його потрібно було нагодувати, перепеленати, заспокоїти. Голова гула від втоми, сили залишалися тільки на найнеобхідніше. Усі питання відійшли на другий план.
“Іди, іди, годуй маля,” махнула рукою Лариса. “А я поки що тут наведу лад.”
Яна повільно вийшла з кухні й пішла у спальню. Тут теж щось змінилося. На комоді лежали чужі речі крем для рук, флакон парфумів, щітка для волосся. На стільці був кинутий халат, який явно не належав їй.
“Олеже,” тихо покликала Яна, сідаючи на ліжко.
Чоловік зявився у дверях.
“Що ще?”
“Чому речі твоєї мами у нашій спальні?”
“Вона спить у вітальні на дивані, але свої речі поклала сюди, щоб не заважали у коридорі. Що тут такого?”
“Те, що це моя квартира.”
Олег зідхнув, ніби Яна сварилася через дрібниці.
“Ян, залиш уже. Мама прийшла допомагати, а ти знаходиш привід для скандалу. Краще б тобі було самої з дитиною? Без допомоги?”
Яна нічого не сказала. Данилко смоктав молоко, його маленький ніс тихо сопів, а в голові у Яни все крутилися тривожні думки. Як це сталося? Вона пішла до пологового з
